Хранителі Персня [з ілюстраціями]

— Вже багато років тому, — говорив Глоїн, — тінь неспокою лягла на наш народ. Звідки прийшла вона, ми спочатку не розуміли. Гноми стали мало-помалу дорікати: мовляв, нас втиснуто у вузькі нори, і не знати нам справжнього благополуччя й багатства, доки не розширимо своїх володінь. Почали згадувати про Морію, чи, по-нашому, Казад-Дум, прекрасний витвір пращурів. Пішли розмови, що нарешті в нас досить сил та зброї, щоб повернутись туди… — Глоїн зітхнув. — Морія! Морія! Диво півночі! Надто глибоко копали ми там і пробудили невідоме лихо. Довго порожніли просторі зали з тих пір, як втекли діти Даріна. Але зараз ми знов згадали про них, з тугою і страхом, бо протягом багатьох поколінь жоден гном не насмілювався увійти до воріт Казад-Думу, крім Трора, та й той загинув. Нарешті Валін прислухався до цих балачок і зважився; і хоча Даїн відпустив його з великою неохотою, він пішов на південь, а з ним Орі, й Оїн, і багато інших.

Це трапилося близько тридцяти років тому. Спочатку до нас приходили вісті, і навіть добрі: ми узнали, що сміливці проникли до Морії й розпочали великі роботи. Потім [253] настало мовчання, і з тих пір ми не мали з Мори ніяких вістей.

А близько року тому з'явився гонець, але не з Морії, а з Мордору: вершник примчав уночі й викликав Даїна до воріт. Великий Саурон шукає дружби з нами, сказав він, і готовий подарувати нам персні, як у давні часи, а натомість вимагає терміново повідомити, хто такі гобіти й де живуть. «Оскільки Саурону відомо, — сказав гонець, — що з одним таким ви колись мали справи».

Це нам дуже не сподобалося, і ми не дали ніякої відповіді. Тоді гонець постарався надати своєму грубому голосу медової солодкості і додав: «Цей ваш знайомий — злодій. Отже, Саурон бажав би, щоб ви, заради скромної запоруки дружби, відшукали злодія (саме такі слова він вживав) і забрали в нього, силою чи добром, невеличкого Персня, найменшого з украдених ним. Це дурниці, просто примха Саурона, але виконавши її, ви доведете свою готовність допомагати йому. Знайдіть Перстень, і до вас повернуться ті, якими володіли ваші пращури, і Морія знову стане вашою — назавжди. Навіть за вісті про злодія — чи живий він ще і де є — вам забезпечено багату нагороду й ласку Саурона. Відмовившись, ви багато втратите. Ну, згодні?»

Останні слова він просичав, як змія, і всі, хто стояв поруч, здригнулися, але Даїн відповів так: «Я не скажу ані «так», ані «ні». Мені треба розглянути цю пропозицію й поміркувати, що приховує красива оболонка».

— Думай, але не зволікай, — сказав гонець.

— Час мій належить мені, і я сам розпоряджаюсь ним! — відповів Даїн.