Біс Плоті

Розділ IX

Спав недовго, може, половину дзигарової години, але цей глибокий, майже безпривидний сон його від утоми звільнив. І прокинувшись, перше, що побачив, — небо, хмар на якому поменшало, а голубого безміру побільшало. І летів у небі сірий журавель, печально куркаючи, — великий і спокійний птах. Климентій провів його очима, аж доки зник, відчуваючи, як тіло наливається, ніби дзбан водою, бадьорістю, і тільки тепер згадав, що Тодосія й досі лежить на підлозі покою, де чинив заклинання, зв’язана, а цього не мало б бути. Тому скочив на ноги і чимдуж подався до містечка. У міські ворота саме в’їжджала валка підвід — були то чумаки, які заїжджали на торг сіллю та рибою. Не мав терпіння їх перечекати й пробирався між возів та волячих боків. Вулиця також не виявилася порожня, як коли йшов сюди: жила мирним звичайним життям — ходили люди, бігали собаки, блукали кури, урочисто вів гусей та підрослих гусенят поважний гусак, у великій калюжі плескалися качки, біля обійсть паслися прив’язані телята й кози. Дяка проте біля школи не було, хоча на його місці сидів якийсь школяр із мандрівних спудеїв і грівся на сонечку. Климентій був радий цьому, бо поспішав і затримуватися не бажав. Біля корчми, яку минав, сиділо й стояло досить людей, — пили й заїдали; здалося Климентію, що це були якраз ті, котрих проганяв із двору отамана. І справді, побачивши ченця, що притьма чимчикував вулицею, одночасно повернули в його бік обличчя. І йому знову здалося, що в усіх кам’яні, із вапняку тесані, обличчя — очевидно, саме звідси й виглядали його повернення. Він же думав у цей час, що обов’язково напише кільканадцять віршів до своєї книжиці про незлагоди в родинному житті, про жінок та чоловіків і їхнє взаємне співіснування — це й стане, зрештою, його розмислом про те, що його зараз найбільше вражає. Але думка ця — мигцева, бо не до віршів тепер.