Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
г) Нарешті, сам Олександр Колянчук наводить у своїй роботі дані, за якими за станом на 1 серпня 1927 р. на території Польщі мешкало 1130 старшин, у тому числі:
— 569 старшин піхоти (з них 94 — полковники та підполковники);
— 269 старшин кінноти (з них 36 полковників та підполковників);
— 170 старшин артилерії (з них 32 — полковники та підполковники);
— 76 старшин технічних військ;
— 46 військових урядовців{272}.
Таким чином ми отримуємо:
а) у Франції — 386 членів Товариства + близько 60 членів Товариства Запорожців;
б) у Чехословаччині — 327 членів Товариства;
в) у Болгарії — 102 члени Товариства;
г) у Польщі — 1130 старшин — членів Товариства.
Разом — 2005 членів Товариства бувших вояків Армії УНР, майже всі — старшини.
У 1927 р. під патронатом польського уряду було наново сформовано Генеральний штаб УНР, який спочатку очолював генерал Віктор Кущ, а потім генерал Павло Шандрук. Протягом 1927–1928 рр. до польської армії на службу на контрактній основі було прийнято 34 старшини Армії УНР (згодом їх чисельність зросла до 38 осіб).
Державний центр Української Народної Республіки в екзилі (на еміграції), який після вбивства Симона Петлюри очолив Андрій Левицький, намагався триматись суто пропольської орієнтації. Однак серед української військової еміграції була чисельна група старшин, які вважали поляків такими самими окупантами, як і більшовики. Найрадикальніші її представники у 1921 р. увійшли до створеної Євгеном Коновальцем Української Військової Організації, на базі якої 1929 р. постала Організація Українських Націоналістів. Серед керівників ОУН були колишні начальник штабу Дієвої армії УНР полковник Андрій Мельник, начальник оперативного відділу генерал-хорунжий Микола Капустянський, командир 16-ї бригади 6-ї Січової дивізії Роман Сушко та деякі інші.
Ще одне об’єднання старшин, які не погоджувалися з позицією Державного центру УНР на тлі польського та інших наріжних питань, утворилося навколо часописів «Немезіда» та «Український ветеран». До цієї групи належали генерал Андрій Вовк, брати Варфоломій та Сергій Євтимовичі, підполковник Сергій Сидоренко, сотник Борис Монкевич та інші{273}.
Чисельна колонія колишніх старшин УНР, переважно випускників Української господарської академії та Українського педагогічного інституту, мешкала на Закарпатті. У березні 1939 р. більшість із них взяла участь у створенні збройних сил Карпатської України та боях з мадярськими військами 14–17 березня 1939 р. Очолював Національну Оборону Карпатської України підполковник Армії УНР Сергій Єфремів. Серед командирів Національної Оборони були старшини Армії УНР — сотники Дорошенко, Яворський, Михайлів, поручники Петрик, Капля, Борис Єфремів та ін.{274}
У Другій світовій війні, яка почалася 1 вересня 1939 р. нападом Німеччини та Польщу, українські старшини були по обох боках фронту. Так, у складі вермахту з молодих членів ОУН було сформовано так званий Легіон полковника Романа Сушка, який брав участь у наступі німців на Львів. Окремі старшини УНР — члени ОУН навіть були провідниками німецьких частин на польській території.
У той же час переважна більшість контрактових старшин УНР, що служили у польській армії, а також дехто із закликаних до війська резервістів взяли активну участь у боях із німцями, і один — Іван Зваричук — загинув{275}.
По розгромі Польщі частина старшин-українців опинилася у радянських концтаборах. За даними генерала Костя Смовського, тільки під час вересневої кампанії 1939 р. у складі польської армії були полонені 10 старшин армії УНР, і подальша їхня доля невідома{276}.
До того ж на Волині протягом 1939–1941 рр. радянські карні органи влаштували тотальну чистку серед місцевого населення, у результаті якої чимало старшин Армії УНР — мешканців цього регіону потрапили до в’язниць і концтаборів. Деякі з них, як колишній начальник штабу 2-ї Волинської дивізії полковник Олександр Волосевич та видатний діяч Українського Генерального військового комітету, незмінний скарбник Дієвої армії УНР Степан Письменний, були розстріляні. Інші, як генерал Олексій Галкін, вивезені на заслання до Радянського Союзу.
З огляду на ці події українська військова еміграція почала шукати більш тісних контактів з Німеччиною — задля можливого відновлення Армії УНР. Якийсь час столицею уенерівської еміграції був Холм, де зібралася більшість активних українських вояків. Саме у цьому місті за підписами генералів Павла Шандрука, Віктора Куща, Олександра Загродського, полковників Михайла Крата, Костя Смовського, Валентина Трутенка, Івана Литвиненка та Олександра Вишнівського в 1941 р. було видано «Звернення представників військових та політичних кіл української еміграції за кордоном до української політичної еміграції про участь у війні з Радянським Союзом на стороні Німеччини{277}.