Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Серия: Сестри Річинські #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)». Краткое содержание книги:
Чи давно тому доказував юний Завадка Борисові Каминецькому, що удача суспільного перевороту — це єдино справа рішучості й сміливості? Адже сама історія підтверджує, що брутальна і смілива меншість завжди накидає свою волю нерішучій і боязкій більшості. Та різниця між ним юним і цими хлопчаками в тому, що він доказував і просив його вислухати, а ці стверджують і домагаються.
Бронкові доводиться повторювати слова, що ними колись вгамовував його власну гарячу голову Борис Каминецький: в наших умовах ще не час на повстання. Повести народ тепер на збройну боротьбу означило б обезглавити, погубити його найкращі сили, що рівнялося б втратити на довгі роки можливість захопити владу у свої руки. Відчував, що хлопці не задоволені ним. А що мав робити?
— Що ж, хлопці, час на мене, а то готов поїзд втратити.
Багатозначним потиском потис по черзі кожному з них руку.
Так, брате, треба об'єктивно визнати, що хлопці ані такі наївні, ані такі смішні, якими видавались мені у свій час. Трохи, може, зазавтрашні, проте в стилі часу. Безсумнівно!
Ех, з якою охотою посвистав би собі з пищика — та ба!
Нагло тишу прорізав свист паровоза. Поїзд, що його мав піймати Бронко у Ставках, вже мчав вишнянськими лугами.
Тепер Бронко не мав іншого виходу, як переночувати у Вишні, а вдосвіта караваном Гершка дістатись до Нашого.
А зараз як?
Повертатись до Загайчиків було задалеко, а по-друге, знав добре, що мама Олексина не зрадіє його появі. В Мартинчуків прийняли б його щиро, але там тяженько, місця мало.
Хлопці, очевидно, почували себе винними в тому, що затримали його, бо до того збентежились, що забули про присутність Бронка і стали поміж собою радитись, де б його примістити на ніч. Ясно, що ні в кого з них не було зайвої постелі, і Бронко силою обставин з бажаного друга став мало не завадою.
— Слухайте, хлопці, я розумію, що ви ще не газди. І тато з мамою не зрадіють, коли ви серед ночі приведете на ніч чужого чоловіка. Мовчи, Зарічний, я все розумію, бо не раз і сам приводжу мамі на голову… Та й не треба, слухайте, щоб постерунковий знав, що я ночував, скажім, у Зарічного. Юрко і без того сидить йому в печінках.
Може, є в селі хтось такий не з наших, розумієте, що міг би за гроші пустити на ніч?
— Є! Є! — вигукнули три голоси зразу. Бронко здав собі справу, з якого клопоту вивів хлопчаків. — Чому немає? Є! Хлопці, мой, — звертались зраділо один до одного, — у Михайла Колісника?
— У Михайла Колісника, — інформували Бронка один поперед одного, — часто ночують ті, що приїздять в село. Хата простора. Для приїжджих відведена окрема кімната. А головне, що немає малих дітей і постерунковий вже знає, що в Колісника сільський готель.
Згаданий Михайло Колісник побудувався на колишній толоці, на вигоні, недалеко кладовища. Крита свіжими драницями хата вирізнялася здалека і у пітьмі вечора.
Парубки показали, куди заходити на обійстя, а самі повернули в село. З темряви поринула пісня:
Поклопотавшись з досить штудерною[117] хвірткою, Бронко ступив на подвір'я. Світло з хати падало якраз на пса біля буди. Він ліниво гавкнув раз і повернув голову в бік хати: виходить господар чи треба ще раз нагадати, що на подвір'ї чужа людина?
На ганок вийшов дебелий мужчина в білій сорочці.
— А чи не міг би я переночувати у вас, газдо? Втратив я поїзд у Ставках.
— А чо би ні? — відповів низький бас. — Пса не бійтесь. Ви-но підійдіть к нему, то зараз сховається у буду. Якраз добрий на злодіїв. Параско, — повернув голову у сіни, освітлені смугою світла з кімнати, — посвіти чоловікові у велику хату.
— Та най пан увійдуть сюди. Може, повечеряють з нами, — озвався з світла дзвінкий сміливий жіночий голос.
«Господиня не з покірних», — прийшло Бронкові на думку.
Увійшов до хати. Над плитою, нахилившись, поралася жінка.
— Добрий вечір!..
— Добрий вечір, — відповів той самий сміливий голос, але спина не розігнулася, і обличчя не повернулося в бік гостя. Бронко помітив, що господиня одягнена по-святковому. Посередині добротної шерстяної, перетиканої золотими нитками запаски ішла вздовж складка від довгого переховування у скрині. Либонь, затримавшись у селі, молодичка взялася готувати наборзі[118] вечерю, щоб задобрити сердитого з цієї причини чоловіка.
117
Тут: хитрою.
118
Нашвидкуруч.