Безслідний Лукас
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- ISBN: 5-833-00051-4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Безслідний Лукас». Краткое содержание книги:
У центрі уваги письменника молодий американський учений Лукас, який виношує ідею посилення розумового потенціалу людства, використовуючи весь історичний спадок і найновіші досягнення науки і техніки.
На кошти приватного фонду в супроводі його представника містера Ора Лукас здійснює подорож в країни, де колись зароджувалася цивілізація. Коли учений повертається додому, на нього чекає страшна несподіванка: приватний фонд виявляється замаскованою організацією військового відомства, ідею Лукаса хочуть використати «яструби» з Капітолійського пагорба на зло людству і всій планеті. Лукас безслідно зникає, та ідеї, надто коли вони осяяні високою метою, не зникають ніколи.
— То ми все-таки вечеряємо разом?
— Тільки в студентській їдальні Стенфорда, — вперто противлячись її чарам, відповів Лукас
— З професорського котеджу — до студентської їдальні? Цього ніхто не зрозуміє.
— Зате зрозумію я сам.
Йому хотілося, набравши в супермаркеті пакетів з їжею і пластикових посудин з пепсі, замуруватися в кімнаті студентського гуртожитку на день, на тиждень, на місяць, нікого не бачити, нічого не чути й не знати, ще й ще раз пережити свою подорож на Схід, перебирати в пам’яті великі надії і ще більші розчарування.
Рене гнала машину як божевільна. Десь уже, мабуть, сполошилися всі поліцейські радари, і щомиті треба ждати за собою погоні.
— Хелло, — мляво погукав до дівчини Лукас, — ти їздиш, як у Єгипті. Може, фонд «Імансипейшн» дав тобі завдання відправити мене на той світ?
— Навпаки: вони хотіли зробити тобі приємність, арендувавши котедж твого вчителя, а я намагаюся якомога швидше довезти тебе до Стенфорда, щоб таким чином ще побільшити цю приємність. Окрім того, я все ж сподіваюся, що ми повечеряємо разом.
— В студентській їдальні.
— І питимемо каву з пластикових стаканчиків?
— Саме так.
— Іноді можна піти й на таку жертву.
Рене вигнулася всім тілом до Лукаса і поцілувала його в щоку. Машина якусь мить летіла некерована всім смертям навстріч і навздогін.
— Тобі справді треба було б їздити тільки в Єгипті, — обережно відтручуючи Рене, сказав Лукас.
— Ти думаєш, я не була в Єгипті? Я вже двічі об’їхала довкола земної кулі, побувала в таких країнах, що тобі й не снилися. Ти чув, скажімо, про Урунді-Бурунді? А чи зміг би розрізнити Малайзію, Малі і Малаві?
— Ти, мабуть, їздила туди на конкурси краси?
— Чорта пухлого! Я їздила з своїм чоловіком!
— У тебе є чоловік? Ніколи б не подумав. Дівчата з такою зовнішністю не повинні будь-кому належати. Це національна власність. Як, для прикладу, спортивні зірки. Я знаю це з власного досвіду.
— Спробував би ти пробути хоч день жінкою!
— Я вже спробував побути вченим, і щось воно в мене ніяк не виходить.
— Ти хочеш сказати, що сьогодні вчені так само продаються, як і жінки, а то ще й більше?
— Я не це мав на увазі.
— А я — саме це! Мій чоловік теж так званий учений. Доктор Олсон. Права рука доктора Ора, ліва рука доктора Хантера, гордість фонду «Імансипейшн», він продався фондові, я продалася йому, все прекрасно!
— Чим же він тебе купив? Розумом?
— О всемогутній! Невже в Америці ще збереглися такі наївні люди? Про що ти говориш? Який розум? Кому він потрібен? На доктора Олсона і взагалі на всіх цих типів, що звуться цим словом, я не захотіла б і чхнути. Але… Але, по-перше, доктор Олсон унікальний, може, єдиний в Америці body-builder. Не знаєш, що це таке? Він уміє вибудовувати людські тіла з таким самим мистецтвом, як найгеніальніший архітектор окремі споруди, дільниці і цілі міста. Раціони харчування плюс комплекси фізичних вправ — і твоє тіло стає таким, як того хоче доктор Олсон.
— І це він тебе зробив схожою на Рекел Велч?
— Уяви собі. З нікчемного, плаского, як дошка, дівчиська він виліпив жінку, тіло якої дивує навіть сажотрусів.
— Сажотруси це що — остання інстанція в поцінуванні жіночої привабливості?
— О Всевишній! Та просто тому, що сажотрусів уже нічим не здивуєш взагалі. Ти пробував здивувати їх чим-небудь?
— Мені якось не доводилося мати справу з сажотрусами. Хоч, коли згадати, то ріс я аж під он якими димарями цегельні містера Форбса. Ну, гаразд. Тіло — перша відплата? А що друге?
— Друге — те, що слід було назвати першим, бо воно було й буде першим і найпершим: тричі прокляті і тисячу разів благословенні гроші. Фонд не шкодує їх для доктора Олсона, доктор Олсон не шкодує для мене. Але й не це вирішило справу, а те, що доктор Олсон весь час подорожує. Враження таке, що він потрібний водночас у всіх точках планети. Він метається по світу, як чорний ангел. А я метаюся з ним. Кого б не привабила така можливість?
— Але тепер ти сидиш у Каліфорнії і організовуєш побут такого затертого чоловіка, як я.
— Невеличка пауза між двома черговими мандрівками. Я люблю заповнювати такі паузи чим-небудь цікавим. Здається, мені пощастило. Ти справді цікавий хлопець.
— Коли вже я тобі видаюся таким цікавим, то можна уявити, з якими людьми тобі доводиться мати справу, — зауважив Лукас.
— Тобі мало доктора Ора, щоб переконатися в цьому! — вигукнула Рене з болем. — Ти побув з ним три місяці, а я — п’яту частину свого життя!
— Тобто п’ять років?