Квентін Дорвард

Застуканий зненацька, охоплений страхом гарнізон Шонвальдського замку все ж таки протягом деякого часу успішно відбивав атаки. Але величезний ворожий натовп, що невпинно поповнювався льєжцями, ринув на штурм, неначе бджолиний рій. Оборонці не встигали відбивати їхні атаки і поступово втрачали мужність.

Крім того, в лавах оборонців, коли не було зради, то принаймні не було й одностайності. Дехто кричав, що треба здаватися, дехто, залишивши пости, намагався втекти з замку. Чимало було й таких, що кидалися з висоти мурів у рів, і ті, хто не потонув, зривали з себе військові знаки і, рятуючись, змішувалися з строкатим натовпом ворогів. Тільки деякі справді віддані епіскопові солдати зібралися навколо нього й продовжували обороняти велику башту, де він прихистився, та що ті, які не сподівалися пощади, в пориві одчайдушної хоробрості обороняли окремі башти й бастіони замку фортеці. Однак вороги вже захопили двори й нижній поверх будови і, переслідуючи переможених, нишпорили по закутках, шукаючи здобичі.

Раптом з'явився чоловік і, немовби шукаючи смерті, від якої інші тікали, почав силоміць торувати собі шлях серед цього жахливого стовпища. Але він не помічав нічого, охоплений єдиною думкою, яка була для нього страшніша за те, що творилося навколо. Хто побачив би Квентіна Дорварда тієї фатальної ночі, не знаючи, чого він прагнув, подумав би, що юнак збожеволів, такий він був шалений; а хто знав би причину його вчинків, поставив би його в один ряд з героями роману.

Наближаючись до Шонвальду з того самого боку, з якого він пішов звідти, Квентін здибав кількох утікачів, що прямували до лісу. Вони, цілком природно, уникали з ним зустрічі, маючи його за ворога, бо він біг туди, звідки вони тікали. Коли він підбіг ближче, то почув, а почасти й побачив, як люди кидалися з замкового муру в рів або як їх скидали туди з визубнів вороги. Проте його мужність не похитнулася ні на хвилину. Вже не було часу шукати човна, та коли б він і знайшовся, навряд чи ним довелося б скористатися, бо марно було б сподіватись пройти в сад через хвіртку, в якій стовпилася велика юрба втікачів, їх штовхали ззаду, і вони падали в рів, через який не могли потім перебратися.

Пройшовши повз цю хвіртку, Квентін стрибнув у воду біля так званих Малих воріт замку, де був звідний міст, і досі піднятий. Ледве уникнувши жахливих обіймів тих багатьох, що потопали там у крові, Квентін переплив на той бік до моста і вхопився за один з повислих ланцюгів. Напружуючи всю свою силу, він підтягся на цьому ланцюгу й досяг площадки, до якої був прикріплений міст. Коли він уже стояв навколішках на цьому мосту, якийсь ландскнехт з кривавим мечем у руці кинувся до нього й підняв свою зброю — удар міг бути смертельним.