Що впало, те пропало

Але ще в нього є ключі від машини Енді, а машина може стати в нагоді.

Він іде пішки назад до Елітного гнидника, не маючи жодного сумніву в тому, що там його вже чекає МакФарланд, який цього разу вимагатиме від нього не тільки помочитися в стаканчик. Ні. Цього разу він захоче обшукати його кімнату, а зробивши це, він знайде сумку «Тафф-Тот» із краденим комп’ютером, закривавлені черевики й сорочку. Не кажучи вже про конверт із грошима, який він узяв зі столу свого давнього приятеля.

«Я вб’ю його», — думає Морріс, який вже перетворився (принаймні у своїй голові) на Вовка Морріса.

Тільки цього не можна буде зробити пістолетом. Занадто багато людей у Елітному гниднику знають, як звучить пістолетний постріл, навіть ввічливе ка-пау з маленького підарського «P238» його давнього приятеля, а сокирку він залишив у кабінеті Енді. Хоча, якби й не залишив, сокирка навряд чи допомогла б. МакФарланд так само здоровезний, як Енді, тільки на відміну від Енді він не гладкий і не м’якотілий, як кисіль. МакФарланд виглядає сильним.

Але нічого, заспокоює себе Морріс. Це лайно не таке вже лайно, бо старий вовк — вовк досвідчений, умілий. Таким йому й треба бути зараз — умілим.

МакФарланд не чекає його біля порога, але не встигає Морріс полегшено зітхнути, як одразу ж з’являється думка, що перевіряльник може чекати нагорі. Але навіть не в коридорі. Можливо, він обзавівся універсальним ключем, за допомогою якого може потрапити до будь-якого приміщення цього паскудного, пропахлого сечею місця.

«Спробуй мене, — думає він. — Спробуй мене взяти, скурвий сину». Але двері замкнені, кімната порожня, і не схоже, щоб її обшукували, хоча він припускає, що МакФарланд зробив би це обережно… уміло…