Що впало, те пропало

— Ти знаєш, як він виглядає?

— Ага. У Тіни в гаманці його фотка. Дозвольте мені взяти участь, Білле. Барбі подобається це дівчисько. І мені вона сподобалася. І ще, треба бути досить сміливою людиною, щоб прийти до вас, нехай навіть моя сестра батогом шмагала.

— Знаю.

— До того ж мені конче цікаво. Тіна каже, грошики посипалися, коли її братану було всього тринадцять. Такий хлопчисько, з доступом до таких грошей… — Джером киває головою. — Не дивно, що в нього почалися проблеми.

— Це точно. Гаразд, якщо тобі так хочеться, ти у справі.

— Чоловіче!

Після цього вигуку виникає необхідність у ще одному панібратському ударі кулаками.

— Ти вчився в Нортфілді, Джероме. Він може вийти ще десь, крім центрального входу і Вестфілд-стрит?

Джером замислюється.

— Якщо він спуститься в підвал, там є двері, через які можна потрапити у двір, де за мої часи було місце для куріння. Він може пройти там, потім через актовий зал вийти на Гарнер-стрит.

— Туди можна поставити Холлі, — задумливо вимовляє Ходжес.

— Чудова ідея! Як я і говорив, наш маленький гурт знову збирається!

— Але не підходь до нього, якщо побачиш, — попереджає Ходжес. — Просто дзвони мені. — Я мушу до нього підійти. Холлі я теж скажу. Хоча вона й не стане потикатися.

— Добре, якщо ми почуємо її розповідь.

— Якщо я її почую, то й ти її почуєш, — каже Ходжес, сподіваючись, що не поспішив з обіцянкою. — Приходь до мого офісу в «Тернер-білдинг» до другої, вийдемо десь о чверть на третю. Будемо на місці о другій сорок п’ять.