Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.
Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов’язків.
Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.
Стаття 48 КПК України передбачає, що захисник у кримінальній справі не вправі розголошувати дані, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про державну таємницю», громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов’язаний не допускати розголошення будь- яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стала відомою у зв’язку з виконанням службових обов’язків.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про державну службу», обов’язком державного службовця є збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також інформація, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню. Згідно даного пункту не підлягають також допиту як свідки особи, яким відома інформація, що становить комерційну таємницю, щодо такої інформації.
Згідно ст. 505 ЦК України, комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Стаття 36 Господарського кодексу України передбачає, що неправомірним розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення з нею іншої особи без отримання відповідного дозволу уповноваженої особи на таке розголошення.
6. Щодо професійних суддів, народних засідателів і присяжних, то така норма стоїть на охороні таємниці нарадчої кімнати (див. коментар до ст. 196 ЦПК).
7. Заборона допиту осіб, зазначених у ч. 1 коментованої статті є абсолютною, тобто вони не можуть бути допитані навіть за їх згодою, оскільки така норма носить імперативно-заборонний характер. Тому докази, одержані в порядку допиту таких осіб є недопустимими (див. коментар до ст. 59 ЦПК).
8. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника. Заборона допиту таких осіб носить умовний характер, вини можуть бути допитані у разі їх згоди. Така згода повинна бути надана перед допитом зазначених осіб. Така норма випливає із Закону України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 року.
Стаття 52. Особи, які мають право відмовитися від давання показань
1. Фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб).