Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
б) при незначному загорянні організувати самостійно чи за участі інших працівників суду гасіння пожежі наявними засобами;
в) повідомити про подію спеціальну пожежну службу;
г) повідомити про подію голову суду або керівника служби;
ґ) відключити за погодженням з головою суду електричне живлення приміщення суду;
д) організувати відкриття всіх виходів із приміщення суду;
е) за вказівкою голови суду або керівника служби, суддів надавати допомогу працівникам суду під час евакуації справ та майна із приміщення суду, а також забезпечувати їх охорону;
є) сприяти працівникам спеціальної служби у гасінні пожежі (відкрити двері, запасні виходи, вказати місце розташування пожежного крана тощо);
ж) за наявності постраждалих осіб викликати спеціальну медичну службу, а до її прибуття надати першу допомогу потерпілим.
Після обстеження працівниками спеціальних служб приміщень суду судовий розпорядник повинен перевірити зачинення службових кімнат суддів та працівників апарату суду, а за необхідності — опечатати їх.
7. Відповідно до наказу ДСУ від 12.07.2005 р. № 79 встановлено Норми комплектування судів загальної юрисдикції посадами старших судових розпорядників та судових розпорядників.
При визначенні критеріїв комплектування судів необхідною чисельністю посад старших судових розпорядників та судових розпорядників ураховується: кількість суддів у кожному суді; середньостатистичний показник навантаження на одного суддю щодо розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних та господарських справ; показник навантаження на судового розпорядника щодо забезпечення проведення судових засідань.
Також ураховується обсяг покладених на службу судових розпорядників та її працівників функцій і завдань, які обов’язкові до виконання відповідно до вимог чинних процесуальних законів, Тимчасового положення про службу судових розпорядників та організацію її діяльності, Інструкції про порядок забезпечення судового засідання, інших нормативно-правових актів, якими регламентується діяльність служби.
Оптимальним критерієм комплектування місцевих загальних та спеціалізованих судів посадами судових розпорядників є співвідношення однієї посади розпорядника до двох посад суддів та одна посада старшого розпорядника в апараті суду.
Апеляційні суди комплектуються посадами судових розпорядників у співвідношенні одна посада судового розпорядника до трьох посад суддів та одна посада старшого судового розпорядника в апараті суду.
Стаття 50. Свідок
1. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.
2. Свідок зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.
3. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд.
4. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.
5. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків — відповідальність, встановлену законом.
1. Свідок — це учасник процесу, основна функція якого — дати правдиві показання щодо відомих йому обставин. Показання свідка — це одне з найважливіших джерел доказів в цивільному процесі, із якого суд одержує відомості про наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Свідком може бути лише фізична особа, яка може правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, та давати про ці обставини правильні (достовірні) показання.
Свідок з’являється в процесі за клопотанням сторін. З власної ініціативи свідок показання давати не може. Процесуального статусу свідка особа набуває не в силу того, що їй щось відомо, а тому що її залучено в процес у цій якості. На час постановлення ухвали про виклик свідка суд виходить з припущення, що цій особі щось відомо, оскільки про це стверджує особа, яка заявляє клопотання про виклик свідка.
2. Ч. 1 коментованої статті вказує, що свідком може бути кожна особа. Використання слова «кожна» означає, що закон не встановлює жодних обмежень для особи свідка. При цьому слід враховувати норму ст. 51 ЦПК, яка передбачає перелік осіб, які не можуть бути допитані в якості свідка. Закон не встановлює мінімальний вік особи, яка може бути свідком. Однак слід враховувати психологічну зрілість особи для правильного сприйняття обставин та їх переказу.