Дитя песиголовців

Він знову похитав головою. Повернувся до столу, сів навпроти Марти.

— Я не збираюся тебе «вербувати». Я хочу зробити тобі ділову пропозицію. Ми укладемо цілком офіційний контракт, для початку — скажімо, на пару місяців, а якщо захочеш — подовжимо. Умови прості: ти допомагаєш мені й моїм колегам шукати кістки, я — допомагаю тобі. На ці пару місяців твоїй мачусі підвищать зарплатню, батькові почнуть виплачувати пенсію. Також я особисто переговорю із паном Вакенродером — впевнений, він піде нам назустріч і ти зможеш навчатися за особливою програмою. Все це — без розголосу, звісно: люди зараз знервовані, реакція може бути різною, а всім усе не поясниш, на жаль. Та й не час іще.

Хаустхоффер знову закурив, і на пару секунд Марті здалося, що в напівтемряві помаранчевим сяє не тільки кінчик його сигарети, але й його ніздрі, очі, язик.

— Ясна річ, все це очевидні речі: гроші, менша завантаженість. В останньому ми зацікавлені більше, ніж ти, — з урахуванням відряджень, у які тобі доведеться їздити. Головне: після трьох-чотирьох місяців плідної праці я гарантую тобі вступ до будь-якого вишу країни без іспитів, просто за співбесідою. А якщо завдяки твоїм зусиллям у нашому розпорядженні опиниться по-справжньому великий і цільний фрагмент — наприклад, череп чи тазовий пояс, — я особисто подбаю про те, щоб тебе прийняли до Академії імені Амвросія-Печерника. Факультет прикладної остеології тебе влаштує? Чи віддаєш перевагу вербалістиці? — Він видихнув дим і спрямував на Марту два пальці із затиснутою між ними сигаретою: — Але в цьому випадку тобі все-таки доведеться зайнятися навчанням, і серйозно. Не знаю, чи зможеш поєднувати… Хоча, — обірвав він себе, — це я надто забігаю вперед. Отже, що скажеш?