Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
Отець Іов — останній, кого покійний князь Острозький схилив переїхати до Києва. Князь знав його по Львівському братству, не випускав з поля зору, коли Борецький учився за кордоном і як став ректором Львівської братської школи.
— Господарю келії моє шанування!
— Взаємно.
Плетенецький, що появився на порозі, останнім часом роздався вшир, нагуляв тіло, як його процвітаюча лавра статки. Він у звичайному темному чернечому одязі, тільки масивний золотий хрест засвідчував його нерядове становище.
— Хай господь продовжить твій вік, отче Іове!
— І твій, отче Єлисею!..
Борецький запросив архімандрита Печерської лаври не випадково — протягнув йому невелику книжку, яка ще пахла типографською фарбою. Плетенецький взяв її до рук, може, єдину в Києві, як беруть вибухівку. Правда, книжку тут уже знали, адже проголошував з неї полум'яні слова якийсь казнадій на воротях Видубецького монастиря, коли духовенство чинило бунт, не визнаючи Грековича намісником київського митрополита.
— Так оце «Тренос»!..
Книгу привезли Борецькому таємно, в Короні вона була забороненою, її не дозволялося продавати чи купувати під загрозою штрафу на п'ять тисяч злотих, видавці книги сиділи у в'язниці.
— Петро Скарга уже видав відповідь на книгу!..
Це був знаменитий плач православної церкви, виданий під псевдонімом. Автора книги, Мелетія Смотрицького, у Києві знали. Сагайдачний прочитав «Тренос» за один вечір, виявляється, полковник приятелював з автором книги, коли разом училися в Острозькій академії. Потім їхні шляхи розійшлись — Смотрицький поступив до Віленського єзуїтського колегіуму, довершував освіту в ряді європейських університетів. Зараз він — домашній учитель кричевського старости Богдана Соломирецького...
Плетенецький так заглибився у читання, наче його не було в келії.
У книзі тужила-плакала східна церква, називалися імена перевертнів-магнатів, котрі зрадили віру рідного краю.
«Сини і доньки мої, — зачитав уголос отець Єлисей, — мною породжені і виховані. Покинули ви мене і пішли за тою матір'ю, котра вами не боліла, пішли, аби вдосталь жиром її насититись».
Улесливою мачухою тою була католицька церква. Уніатське духовенство автор називав «гадючим племенем», нищівно його розвінчує. «Гасильники ви, а не світильники, брехуни, а не пастирі, архіскоти, а не архієпископи».
У довгому списку магнатів, котрі перебігли до католицького табору, значились і деякі Гулевичі та Скумін.
«Кому від того біда? Мені! — голосила мати-Україна. — Я погорджена, зневажена, оббріхана. Горе і вам, хто покинув мене!»
— Невесела книга, отче Єлисею!..
«Тренос» Теофіла Ортолога твердив, що справа православної церкви на Україні безнадійно програна.
Два нерядові читачі книги з келії Борецького, стовпи православної церкви, мали іншу думку.
Духовний заповіт
«...я, Іпатій Потій, божою милістю архієпископ митрополит Київський, Галицький і всія Русі, владика Володимирський і Берестейський, будучи в доброму здорові і пам'яті повній написав цей тестамент...
За проводом старших до тої світлої єдності, яку на соборі вселенському Флорентійському було постановлено пастирями світлої східної церкви, добрим і чистим розумом приступили єсми, святі отці церкви східної старшинство столиці верховного апостола Петра... визнали.
Душу мою грішну передаю в руки божі, а тіло землі і надію воскреснути з мертвих. Місце поховання заповідаю, якщо помру на Волині — у Володимирі в соборній церкві, перед воротами царськими, а якщо на Підляшші, то у Бресті, в церкві соборній, а коли в Литві, то у Вільні чи Новгородку, там, де краще дітям моїм й приятелям бачити прах буде.
Що тичеться речей моїх рухомих, золота, срібла, грошей, шат, коней і бидла од малого до великого заповідаю дітям моїм, синам Яну і Петрові, що тичеться речей церковних і уборів, те хай лишиться у храмах, до яких воно бути має, що тичеться листів і привілеїв, папежських і королівських, те скласти в особливу скриньку і віддати біскупові віленському на вічний схов.
Тестаментом свідчу, що боргів не лишив, записів ніяких не давав, добро церковне не оддаляв. Маєтність церковну Городок, що лежить у повіті Луцькому, син мій небіжчик Криштоф викупив за свої пенязи у пана Кандиби.