Таргани

Джгути під пахвами були затягнуті так туго, що руки його оніміли, і коли шабля із глухим звуком опустилася й він нічого не відчув, то спершу вирішив, що кат промахнувся. Але потім побачив, що його права кисть лежить на підлозі: Вона була відрубана й тепер повільно розправлялася. Зріз був найчистішим. Він навіть розгледів дві білі трубчасті кістки, розрізані упоперек. Променева кістка, radius, і ліктьова, ulna. Він бачив їх в інших, але ніколи в себе самого. Завдяки джгутам, крові витекло небагато. Неправду кажуть, що блискавична ампутація не заподіює болю. Його охопив нестерпний біль. Він чекав, коли знепритомніє, порине в небуття, але вони перекрили йому цей шлях до втечі. Муркочучи, людина всадила йому шприц у плече, прямо крізь сорочку, не піклуючись про те, щоб знайти вену. Славно все-таки із цим морфієм, він діє незалежно від того, куди його вкололи. І він зрозумів, що повинен терпіти весь цей біль. Причому досить довго. Стільки, скільки вони захочуть.

— А що з Руною Мольнес? — Ліз колупалася в зубах сірником.

— Він міг забрати її де завгодно, — відповів Харрі. — Наприклад, по дорозі додому зі школи.

— І відвіз у заміський будинок Кліпри. Що ж потім?

— Кров й отвір від кулі у вікні доводять, що вона була вбита саме там. Швидше за все, відразу ж, як тільки вони туди приїхали.

Він розповідав про неї як про жертву майже спокійно.

— Не розумію, — сказала Ліз. — Навіщо було викрадати дівчину й відразу вбивати її? Я думала, він хоче використати її, щоб ти припинив розслідування. Він міг торгуватися з тобою тільки доти, доки Руна Мольнес залишалася живою. І мав виходити з того, що ти захочеш доказів, що вона жива, перш ніж виконаєш його вимоги.

— А яким чином я повинен був виконати його вимоги? — запитав Харрі. — Забратися із країни, і тоді Руна Мольнес повернулася б додому цілою й неушкодженою? А викрадач зміг би нарешті зітхнути з полегшенням, навіть якщо в нього не залишилося засобів тиску на мене, просто тому, що я пообіцяв його не чіпати. Ти що, справді так думаєш? Ти вирішила, що він тільки хотів її… — Тут Харрі помітив погляд Ліз і зрозумів, що підвищив голос.

— Я так не думаю, я просто намагаюся зрозуміти, як думав убивця, — сказала Ліз, не відводячи від нього очей. Між брів у неї знову залягла стурбована зморщечка.

— Вибач, Ліз. — Він притулив кінчики пальців до скронь. — Я просто втомився.

Він підвівся і знову підійшов до вікна. Холодне повітря всередині приміщення й спека та вологість ззовні утворили вигадливий сірий шар конденсату на склі.

— Він викрав її не тому, що боявся, що я дізнаюся більше, ніж треба. Причин так вважати в нього не було, адже я ні фіга не розумів!