Тринадцята казка

— А й справді. — Я поволі встала з крісла. — Ви подбайте про трунарів, а я переговорю зі священиком. — Я граціозно простягла йому руку. — Дякую, що так швидко прийшли.

Лікар Модслі остаточно втратив над собою контроль. Він ошелешено підвівся, і я відчула на своїй руці дотик його пальців. Вони були мокрими від поту.

Знову пильно придивився він до мого обличчя, намагаючись вгадати моє ім’я. Аделіна чи Еммеліна?

І лікар скористався єдино можливим шляхом відступу:

— Так жаль, що містер Діґенс загинув. Я дуже вам співчуваю, міс Марш, дуже співчуваю.

— Дякую, пане лікарю, — відповіла я, приховавши посмішку за вуаллю сліз.

Виходячи з кухні, лікар Модслі кивнув на прощання хлопцеві й зачинив за собою двері.

Тепер лишилося тільки Амброса випровадити.

Діждавшись, поки стихнуть кроки лікаря, я розчинила двері й кивнула.

— Між іншим, твоїй бабусі тут ні´чого робити.

Цю фразу я мовила тоном нової господині будинку.

Амброс якось дивно на мене поглянув. І, схоже, побачив ту дівчину, що сховалася за поглядом смарагдових очей.

— От і добре, — відповів він, недбало торкнувшись краю капелюха, — бо бабусі у мене все одно немає.

«Я допоможу вам», — сказав він, хоча був лише хлопчиною. Але вже добре знав, як ставити пастки.

Наступного дня він повіз нас до правозаступника у Бенбері. Я сиділа поруч із ним, а Еммеліна позаду. Чверть години чекали ми у приймальні під пильним оком секретарки, поки нас не запросили до контори містера Ломакса.

Містер Ломакс поглянув на Еммеліну, потім на мене і сказав:

— Можете не називати ваших імен. Я знаю, хто ви.

— Розумієте, ми потрапили у скрутне становище, — пояснила я. — Мого дядька наразі немає вдома, а наш садівник загинув. Це був нещасний випадок. Трагічний нещасний випадок. Оскільки сім’ї загиблий не мав і увесь час працював у нас, то я вважаю, що наша родина просто зобов’язана заплатити за похорон, та от тільки нам трохи бракує…

Правозаступник перевів погляд на Еммеліну, а потім — знову на мене.

— Будь ласка, — вела далі я, — не зважайте на мою сестру. Вона почувається не дуже добре.

Еммеліна і справді мала химерний вигляд. Я дозволила їй вирядитися у старомодну сукню, а очі її були такими прекрасними, що в них просто не лишалося місця для речі настільки прозаїчної, як здоровий глузд.

— Так, — співчутливо мовив містер Ломакс, стишивши голос. — Дещо про це я чув.

Віддаючи належне його розумінню і співчуттю, я перехилилася через стіл і конфіденційним тоном сказала:

— А тут іще з моїм дядьком не все гаразд… та вам же доводилося мати справи з Чарльзом Енджелфілдом, ви не можете не знати. З ним теж досить важко. — І я поглянула на містера Ломакса дуже чесними, щирими і широко розкритими очима. — Тому, відверто кажучи, мені дуже приємно, що я врешті-решт маю нагоду поспілкуватися з розумною людиною.

Правозаступник пригадав плітки про енджелфілдських сестер, які йому доводилося чути. Згідно з цими плітками, одна з двійнят була несповна розуму. Що ж, виснував він, зате з другою все гаразд.