Остання збірка
- Автор: Шекли Роберт
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 966-365-097-4
- Переводчик: Руслан Ткачук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Остання збірка». Краткое содержание книги:
Остання збірка
Зелений пес
Київ 2006
ISBN 966-365-097-4
Переклад українською Р. Ткачук
На 76-му році обірвалося життя відомого американського фантаста Роберта Шеклі. Договір на український переклад було підписано у квітні 2005 року під час візиту до Києва, який став для письменника останнім.
Світлій памуяті Роберта Шеклі присвячується Остання збірка.
Найнеприємніше те, що вони, мабуть, мають право так діяти.
Він не може приземлитися на планету.
Посадка зорельота без головного двигуна — це самогубство.
А в системі Вермойн іншого орбітального складу нема.
Гаразд, він доставив тварин майже до складу. Містер Венс, очевидно, все зрозуміє й оцінить його добрі наміри.
Він зв'язався з Венсом на Вермойн II і пояснив ситуацію.
— Не на складі? — перепитав Венс.
— У п'ятдесяти милях від складу.
— Так не годиться. Звісно, я прийму тварин. Вони мої. Але в угоді є пункти, що передбачають виплату неустойки в разі неповного доставляння.
— Але ж ви їх не застосуєте, чи не так? — благав Грегор. — Ми збиралися...
— Це мене не цікавить, — урвав його Венс. — Мене цікавить прибуток і таке інше. Ми, колоністи, змушені економити на всьому.
Він вимкнув радіо.
Обливаючись потом, хоча в кабіні було холодно, Грегор викликав Арнолда й повідомив йому новини.
— Це неетично! — роздратовано заявив Арнолд.
— Але законно.
— Знаю, чорти б його забрали. Мені треба подумати.
— Вигадай щось розумне, — сказав Грегор.
— Я з тобою зв'яжуся.
Протягом кількох наступних годин Грегор годував тварин, вичісував квилячу вовну зі свого волосся й палив меблі на борту корабля.
Коли залунав сигнал виклику, він, перш ніж відповісти, марновірно схрестив пальці.
— Арнолде?
— Ні, це Венс.
— Слухайте, містере Венс, — сказав Грегор, — якби дали нам хоч трохи часу, ми могли б розійтися мирно. Я впевнений...
— Вам таки вдалося мене перехитрувати, — огризнувся Венс. — До того ж на цілком законній підставі. Я перевіряв. Ловко спрацьовано, сер, дуже ловко. Надсилаю буксир по тварин.
— А пункт щодо неустойки...
— Звісно, я не можу його застосувати. Венс вимкнувся.
Грегор втупився у радіо. Ловко спрацьовано? Що вигадав Арнолд?
Він зв'язався з офісом.
— Це секретар містера Арнолда, — відповів йому дівочий голос. — Містера Арнолда сьогодні вже не буде.
— Не буде? Секретар? Мені потрібний Арнолд з «ААА Ейс». Я потрапив до іншого Арнолда, чи не так?
— Ні, сер, це офіс містера Арнолда, з «ААА Ейс Міжпланетна служба оздоровлення довкілля». Ви хочете зробити замовлення? У нас першокласний склад у системі Вермойн, на орбіті поблизу Вермойн II. Ми займаємося перевезенням тварин для планет з малим, середнім та сильним тяжінням.
Особистий нагляд за роботами здійснює містер Грегор. Я гадаю, наші ціни вас приємно вразять.
От що вигадав Арнолд — перетворити корабель на склад! Принаймні на папері. Адже, згідно з умовами угоди, вони мали право спорудити власний склад. Розумно!
Але цей паршивець Арнолд ніколи не може вчасно зупинитися.
Тепер йому закортіло зайнятися складським бізнесом!
— Що ви сказали, сер?
— Я сказав, що це Грегор зі складу Вермойн. Запишіть повідомлення для містера Арнолда.
— Слухаю, сер.
— Передайте містерові Арнолду, нехай скасує усі замовлення, — сумно вимовив Грегор. — Його склад за першої ж нагоди повертається додому.
Дещо задарма
Він ніби почув чийсь голос. А може, це йому просто примарилося? Намагаючись згадати цей момент пізніше, Джо Колінз знав лише, що тоді він лежав на ліжку, надто втомлений, щоб зняти з ковдри ноги в наскрізь промоклих черевиках. Він вдивлявся в павутину тріщин на брудній жовтій стелі, спостерігаючи, як крізь тріщини повільно й сумно, крапля по краплі просочується вода.
Очевидно, саме тоді це й сталося. Йому здалося, наче біля його ліжка виблискує щось металеве. Він підвівся і сів. На підлозі стояла машина, хоча раніше її там не було.
У цей перший момент здивування йому здалося, ніби він чує десь далеко незнайомий голос, що промовляє: «Ну от! Ось воно!»
Стосовно голосу він не був певен, але машина справді була.
Колінз став на коліна, щоб її оглянути. Машина мала форму куба — близько метра в довжину, ширину та висоту — й неголосно гуділа. її сіра шорстка поверхня була абсолютно однаковою з усіх боків, лише на одній зі сторін у кутку була червона кнопка, а в центрі — бронзова пластина. На пластині було викарбувано: «УТИЛІЗАТОР КЛАСУ А, СЕРІЯ АА-1256432», а нижче -— «УВАГА! ЦЮ МАШИНУ МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ ЛИШЕ ДЛЯ КЛАСУ А!».
Більше нічого.
Ніяких циферблатів, важелів, вимикачів — словом, ніяких органів управління, що їх? на думку Колінза, повинна мати кожна машина.
Лише бронзова пластина, червона кнопка й гудіння.
— Звідки ти взялася? — запитав Колінз. Утилізатор класу А продовжував гудіти. Колінз,