Переспівниця

З горла мого вихопився здушений ЗОЙК. НІХТО Ні прийшов мені на допомогу. Руки мало не зісковзнулі з обледенілого краю, і тут я помітила, що вишу всього з; два кроки від рогу «секрету». Помалу переставляючі руки, я поповзла вперед, силкуючись не звертати уваги н; жахливі звуки, які долітали знизу. Коли долоні нарешт намацали ріг, я перекинула праву ногу через край. Бон; за щось зачепилася, я з останніх сил сіпнулася — й опи нилася на тротуарі. Важко хекаючи, тремтячи, я поплазу вала геть від краю і вхопилася рукою за стовп, немов з; якір, хоча вулиця в тому місці була ідеально гладка.

— Гейле! — загукала я у прірву, незважаючи на те, ще мене можуть впізнати. — Гейле!

— Я тут!

Здивовано я обернула голову ліворуч. Дверцят; пастки, які тримали вулицю, сягали самих порогів бу динків. З десяток людей зуміли дістатися туди й ТЄПЄ| звисали хто де, насилу тримаючись за що можливо. 3; ручки, дверні молотки, поштові скриньки. За троє двереі від мене застряг Гейл, учепившись за декоративну ковку Він зміг би легко потрапити в будинок, якби ХТОСЬ ЙОМ’ відчинив. Та незважаючи на те, що він гучно калатаї у двері, ніхто не прийшов йому на допомогу.

— Стережись! — гукнула я й витягнула пістолет Він відвернувся, а я доти стріляла в замок, поки двері н< розчахнулися., Гейл розгойдався й заскочив у будинок На якусь мить я відчула полегшення. А тоді побачила, яі Гейла ухопили дві пари білих рукавичок.

Наші погляди зустрілися, Гейл щось мені крикнув Але я нічого не розібрала. І не знала, що діяти. Я не могл; покинути Гейла, але не могла й урятувати. Його вуст;

знову заворушилися, Я похитала головою: мовляв, не чую. Ось-ось миротворці збагнуть, кого зловили. Гейла почали затягувати всередину.

— Тікай! — загорлав він.

Розвернувшись, я помчала геть. Сама-одна. Гейл у полоні. Полідевк і Кресида, мабуть, загинули ще десять хвилин тому. А Піта? Я не бачила його жодного разу відтоді, як ми вийшли з крамниці Тигріс. Лишалося втішати себе думкою, що він міг повернутися. Можливо, відчув, що наближається напад божевілля, і повернувся у підвал. А може, зрозумів, що увагу Капітолія вже не треба відвертати — у влади своїх бід достатньо. І що вже не потрібно ставати приманкою й ковтати ягоду… Ягода! У Гейла немає пігулки! Я збагнула, що запевняння, буцім він зможе детонувати стрілу вручну, не більш ніж просто розмови. У нього навіть шансу не буде. Найперше, що зроблять миротворці, це відберуть у нього всю зброю.

Заскочивши у дверний отвір, я впала на землю, з очей покотилися сльози. «Пристрель мене», — ось що він казав. Я мала пристрелити його! Це був мій обов’язок. Це була наша мовчазна обіцянка одне одному. А я не дотримала слова, і тепер Капітолій вб’є Гейла, або катуватиме, накачає отрутою… Я відчула, як вкриваюся тріщинами, ось-ось розсиплюся… Залишилася одна-єдина надія. На те, що Капітолій впаде, складе зброю і видасть усіх полонених, поки Гейл іще неушкоджений. Але цього не станеться, поки живий Снігоу.