Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

Замовивши, прикинув: допивати вони поїдуть у вузькому колі — до Віти. Слід лише «пального» додому підкинути.

Станіслав Ступак був молодий, та ранній. Він любив повторювати: «Я маю лише одну золоту річ — свою голову!»

Говорячи так, Ступак брехав двічі.

По-перше, він забував про золото, старанно заховане його ж руками у двох тайниках у підвалі будинку, який він узяв за дружиною — невродливою й перезрілою дочкою івано-франківського м’ясника.

По-друге, Ступак явно переоцінював вартість своєї рудої голови: якщо й можна було назвати її золотою, то лише за кольором волосся. Розуму в ній було небагато — Стасик ледь закінчив вісім класів, далі не вчився, віддавши перевагу професії перукаря. Та згодом йому набридло брати гривеники з клієнтів, і Ступак із задоволенням узяв участь у запропонованій знайомим ділком справі.

Операція ця не вимагала ні здібностей, ні знань — тільки відсутності елементарної чесності й порядності та, навпаки, наявності у великих розмірах нахабства. Під маркою складу будівельних матеріалів ділки, організували торгівлю бляхою.

Заробивши за кілька місяців мало не п’ятирічну зарплату перукаря, Ступак увірував у свої геніальні здібності й остаточно знахабнів. Торгівля процвітала, та одного разу до складу зайшли працівники міліції й попросили Ступака і його приятеля пройти з ними.

На цей раз друзям пощастило: їхня справа потрапила до рук не дуже досвідченого слідчого, й ділкам удалося приховати масштаби злочину. Правда, це не завадило судові ізолювати Ступака від суспільства на шість років, але — амністія, і не минуло й трьох років, як його знов можна було зустріти на івано-франківських вулицях.

Тепер Ступак став обережнішим. Від торгівлі бляхою дещо зберіг — на перший час вистачало, й він принюхувався і зважував, нарешті вирішив обрати професію заготівельника. Наштовхнув його на цю думку Сидір Семенович. Вони кілька разів зустрічалися, Загорулько довго придивлявся до Ступака й нарешті обережно, натяками пояснив, які що можна робити.

Ступак запропонував до компанії ще Осадчого — заготівельника райспоживспілки.

Станіслав любив жити широко. Некрасива й старша за нього дружина не заважала йому, задовольняючись роллю квочки біля трьох синів та дочки, то більше, що чоловік не жалкував для. сім’ї нічого. Ступака це влаштовувало. Він періодично зникав з дому на кілька днів, «відводив душу» у своїх львівських та одеських знайомих.

Іноді виїжджала разом уся компанія. Сидір Семенович, будучи людиною обережною, вимагав, правда, суворої конспірації, проте Станіслав лише сміявся:

— У вас така репутація, шефе, що міліція навряд чи коли вами зацікавиться. Дружина — заслужена вчителька й депутат, а ви — керівна кадра, так би мовити. Коли ж хтось і побачить нас разом, то що? Ділові стосунки: ви — директор бази, ми — заготівельники…