Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
На хвильку Бранові перехопило подих так, що аж не стало повітря. Велетенська долоня стиснула груди, не давала дихати. Він відчув, наче падає, і вчепився зсудомленими пальцями у повід Танцівниці.
Напевне, жах проступив у нього просто на обличчі, бо Клей Кервин перепитав:
— Бране? Ти здоровий? Ба, велике діло — ще один король!
— Робб поб’є і його теж. — Бран повернув голову Танцівниці у бік стаєнь, не зважаючи на зачудовані погляди кервинівського почту. Кров вирувала у Бранових вухах; якби не сідельні ремені, він би, напевне, звалився на землю.
Тієї ночі Бран молився богам свого батька про сон без сновидінь. Та якщо боги й почули, то жорстоко поглузували, бо надіслали йому вночі страхіття, ще гірше за будь-який вовчий сон.
— Лети або здохни! — верещав на нього триокий гайворон і щосили його дзьобав. Бран плакав і молив про змилування, та гайворон не знав жалю. Він вийняв Бранові спершу ліве око, потім праве, а коли хлопчика охопив сліпий морок, гайворон вдарив йому просто в чоло, глибоко заганяючи страшного чорного дзьоба всередину черепа. Бран верещав, аж думав, що йому зараз луснуть легені. А біль був такий, наче хтось сокирою лупив йому голову надвоє. Але щойно гайворон висмикнув дзьоба, вимазаного мозком та налиплими шматочками кістки, як до Брана повернулася здатність бачити. Втім, те, що він побачив, спинило йому подих від жаху. Він щосили чіплявся за башту багато верст заввишки; пальці ковзали, нігті шкрябали по каменю, ноги тягли донизу. Дурні, мертві, немічні ноги.
— Допоможіть! — вигукнув він. У небі над головою з’явився золотий чоловік і витяг його нагору.
— До чого змушує кохання, — стиха пробурмотів той і штовхнув. Бран хвицьнув ногами і вилетів у порожнечу.
Тиріон IV
— Мені вже не спиться так, як замолоду, — мовив великий маестер Пицель на знак вибачення за їхню досвітню зустріч. — Оце краще поратимуся у своєму хазяйстві ще затемна, ніж скнітиму в ліжку без сну над непоробленими справами.
Втім, навіть вимовляючи ці слова, старий здавався напівсонним з-за важких повік, які ніяк не міг підняти з очей. Тим часом його дівчина-служниця часу на балачки не гаяла, а подала варені яйця, тушковані сливи та вівсяну кашу.
— Такі сумні часи настали, так багато голодних у місті. Тому тримати пишний стіл я вважаю недоречним.
— Вас можна зрозуміти, — визнав Тиріон, розбиваючи велике брунатне яйце, що недоладно нагадало йому чималу плямисту голову великого маестра. — Але я тримаюся іншої думки. Коли я маю їжу, то з’їдаю її, бо ж раптом назавтра не матиму.
І посміхнувся.
— А скажіть-но мені, чи ваші круки встають так само рано, як ви самі?
Пицель попестив сніжно-білу бороду, що хвилями спадала йому на груди.
— Авжеж. Чи не послати мені по перо та чорнило, щойно ми поснідаємо?
— Нема потреби.
Тиріон виклав на стола поруч з мискою каші два листи — два однакових пергамени, щільно скручені та запечатані воском на обох кінцях.
— Відішліть дівчину, бо я маю до вас розмову.
— Залиш нас, дитино, — звелів Пицель. Служниця поспіхом вийшла. — То ці листи…
— Вони для очей Дорана Мартела, великого князя Дорну. — Тиріон облупив з яйця шкаралупу і вкусив його. Страві бракувало солі. — Два списки одного листа. Птахів вишліть найшвидших, бо справа має величезну вагу.
— Відішлю їх негайно, щойно ми скінчимо трапезу.
— Відішліть просто зараз. Сливи можуть почекати, а держава не може. Князь Ренлі веде військо трояндовим гостинцем, і ніхто не скаже, коли саме князь Станіс підніме якір на Дракон-Камені.
Пицель блимнув очима.
— Якщо така є воля вашої вельможності…
— Саме така.
— Служу панові Правиці.
Маестер поважно звівся на ноги, теленькаючи ланцюгом свого уряду — важким коміром, хитромудро виплетеним з десятку звичайних маестерських ланцюгів і прикрашеним коштовним камінням. Тиріонові здалося, що золоті, срібні та платинові ланки в тому комірі значно численніші за ланки з простих металів.
Пицель пересувався так поволі, що Тиріонові стало часу з’їсти яйце і спробувати сливи — як на його смак, переварені й занадто водянисті — аж поки він не почув шум крил, хутко підвівся, уздрів темну тінь крука у вранішньому небі та швидко обернувся до нагромадження полиць у дальньому кутку світлиці. Зілля, наготуване маестром, вражало уяву стороннього глядача: багато десятків горщиків, запечатаних воском, сотні закоркованих слоїків, стільки ж пляшечок молочного скла, незліченні скляниці та кумани висушених рослин… усі рівненько підписані ретельною Пицелевою рукою.