Пригоди Шерлока Холмса. Том 2

Рейґетська загадка

Це сталося тоді, коли мій друг Шерлок Холмс іще не одужав після нервової перевтоми, якої зазнав після напруженої роботи навесні 1887 року. Вся ця пригода з Нідерландсько-Суматранською компанією й зухвалим шахрайством барона Мопертюї ще надто свіжа в пам’яті публіки й надто пов’язана з політикою та фінансами, щоб я міг переповісти її в цих нарисах. Проте певним чином вона стала приводом до однієї рідкісної й загадкової справи, що дала змогу моєму другові виявити силу ще однієї своєї зброї з численного арсеналу інших її видів, які слугували йому в нескінченній боротьбі зі злочинністю.

Як зазначено в моїх нотатках, чотирнадцятого квітня я одержав телеграму з Ліона, в якій повідомлялося, що Холмс лежить хворий у готелі «Дюлонж». Менш ніж через двадцять чотири години я вже був у номері хворого і з радістю переконався, що нічого страшного йому не загрожує. Однак розслідування, яке тривало понад два місяці, коли він працював по п’ятнадцять годин на добу, а то й більше, підірвало його залізне здоров’я. Навіть блискуча перемога, що нею завершилася його праця, не врятувала сердегу від знесилення після такого страшного напруження, і поки ім’я мого друга гриміло по всій Європі, а готельний номер було по коліна засипано вітальними телеграмами, я знайшов його тут у полоні найтяжчої нудьги. Навіть думка про те, що він досяг успіху там, де не впоралася поліція трьох країн, і легко переміг найспритнішого шахрая в Європі, не могла здолати його байдужості.

Через три дні ми разом повернулися на Бейкер-стріт, але зрозуміло було, що моєму другові треба змінити оточення, та й мене вабила думка провести весняний тиждень на селі. Мій давній приятель, полковник Гейтер, що був моїм пацієнтом в Афганістані, часто запрошував мене завітати до нього в гості. Під час останньої зустрічі він сказав, що був би радий, якби зі мною приїхав і мій друг. Я завів про це мову здалека, але коли Холмс довідався, що нас запрошують до парубоцької господи й що він матиме там цілковиту свободу, то пристав на цю пропозицію, і вже через тиждень після нашого повернення з Ліона ми були у полковниковій садибі. Гейтер був бравий старий вояка, що побачив трохи не увесь світ, і незабаром виявилось, як я й чекав, що в них із Холмсом є чимало спільного.

Увечері того самого дня, коли приїхали, ми сиділи в полковниковому кабінеті; Холмс умостився на канапі, а ми з Гейтером зацікавлено оглядали його невелику колекцію східної зброї.

— До речі, — несподівано мовив полковник, — я думаю, що треба взяти з собою нагору револьвер, якщо раптом здіймуть тривогу.