Книга забуття
- Автор: Слапчук Василь
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-6-17-605021-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Книга забуття». Краткое содержание книги:
Вона підходить іззаду, нагнувшись, кладе підборіддя мені на плече й дивиться в монітор.
— Демони страху відпочивають, — погоджуюся.
Притуляюся щокою до її щоки. Вона обіймає мене за шию.
― Де тільки ті демони на нашу голову беруться? — зітхає Дайта.
— Наші демони — це ми.
— Що — і я? — Розмикає обійми.
— Ти — ангел, — заспокоюю дружину. — Підлий, будь ласка, квіточку.
Вказую у бік кактуса на підвіконні. Мені його подарували.
— У кактусі також є щось демонічне, — висловлює Дайта доволі провокаційне твердження.
— У раю таких, мабуть, не водиться, — доводиться й мені визнати.
— Які подарунки — такі й шанувальниці, — робить висновок Дайта й залишає мене, хоча це не схоже на відступ.
Отака вона — людська реальність. Безперервна гра тіней і світла.
Ми шукаємо причин своїх маленьких і великих, домашніх і вселенських воєн іззовні, натомість вони всередині нас. Жан-Поль Сартр підтвердить.
«Оскільки війна походить від людей і відбувається з людьми, вона є людською реальністю, — писав філософ. — У ній немає нічого від того, що звалюється на людей іззовні, на кшталт абсурдного смерчу. Навпаки, це організована внутрішня видозміна їхнього буття, — одна з можливостей буття людської реальності. Не варто переживати її, мов якесь бактерицидне захворювання, котрим я мучуся, не відповідаючи за нього, так само не варто хулити війну, розглядаючи її як результат злої волі окремих людей. Варто бачити в ній не зло, котре хтось мені чинить, а зло яке в мені сидить. Війна — це я».
Так, війна — це я!
А тепер усі хором повторюйте за мною: «Війна — це я».
Чи, може, хтось думає, що він непричетний?
— Війна — це я. Війна — це я…
— Що ти там бурмочеш? — запитує Дайта.
Зводжу на неї очі. Вона напоює водою кактуса, який є речовим доказом наявності в мене літературних шанувальниць. Я всміхаюся.
— У книжок і куль свої долі.
— Як і в людей, — каже Дайта.
— У книг і куль, — повторюю я.
Специфіка військових почестей
Засвойте і жахніться: моя істинна батьківщина — це ліжко, у якому спить моя жінка… Її дивовиж не тіло — єдиний прапор, під котрим я готовий іти в бій, а єдиний гімн, що здатний розчулити мене до сліз, — голос моєї коханої, її сміх, її плач, її зітхання, і до того ж (заткніть вуха та ніс) її гикавка, відрижка, гази і чмихання.