Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » У череві дракона
У череві дракона - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У череві дракона

Электронная книга - «У череві дракона». Краткое содержание книги:

Микола Руденко — один із найвидатніших письменників XX століття. Понад тридцять років його мужні й мудрі книжки не виходили в Україні. В роки брежнєвського застою полум’яний патріот і прозірливий мислитель кинув виклик тоталітарній системі, відбув за свої політичні погляди тривалі терміни ув’язнення і заслання, але не зламався, вистояв і в кінцевому підсумку переміг. Романи, що увійшли до книги «У череві дракона», — своєрідне втілення доленосних думок і передбачень геніального українця.
1 ... 106 107 108 109 110 111 112 113 114 ... 268
Перейти на страницу:

Це трохи образило Гриву. Він навіть пригадав свою попередню образу — те, що Жолудь не показав йому замітку для енциклопедії. І негайно ж Миронові стало соромно за дріб’язковість.

По-перше, я зовсім не претендую на відкриття. А по-друге… Яку гру ви маєте на увазі?

Жолудь вирвав аркушик із нотатника й написав великими літерами — так, що формула зайняла цілу сторінку:[11]

Мирон Сидорович безтямно дивився на дві константи (швидкість світла й гравітаційну сталу), із яких народжувалася Сила Моносу.

— Не може бути! — спантеличено вигукнув він.

Жолудь усміхненими очима стежив за Гривою.

— Звідки ж ви взяли Силу Моносу, коли не знаєте цієї формули? Із яких параметрів її обчислили? Вона у вас обчислена цілком правильно.

Ця репліка переконала Мирона Сидоровича, що Жовтий не все розповів Жолудеві із того, про що вони гомоніли за самоваром.

— Ви засмучені? — співчутливо запитав Жолудь. — Даремно. Це ставить вашу гіпотезу на твердий ґрунт.

— Але ж ви кажете: довільна гра констант.

Тепер Юрко вже не ховав сміху — він сміявся з насолодою. Гриві навіть здалося, що в його сміхові є щось мефістофельське.

— Це не я кажу — так вам скажуть фізики. Я ж думаю про це зовсім інакше. Хочете знати, що я думаю?..

— Звичайно.

— Коли ми пишемо фізичну формулу, здебільшого ми ловимо лише сонячний зайчик, але ж не бачимо самого Сонця. Ми прагнемо, щоб фізична реальність завжди була адекватна формулі. Але ж цю адекватність не завжди можна розгледіти. Чому? Тому що промінь, котрий падає від фізичної реальності, може бути кілька разів заломлений — і тоді ми вже не спроможні впізнати й саму реальність. Ось ми дивимося на воду, освітлену місяцем. З води світло падає на горище. Але ж ні місяць, ні вода насправді не світяться — вони лише віддзеркалюють сонячне світло. Та це ж треба знати розумом, а не самим оком! Око нам повної правди не скаже. Або класичний приклад: віками були певні, що Сонце кружляє довкола Землі, бо то є щоденна очевидність. Але ж тисячолітня очевидність в якийсь один день виявилася облудою.

— Гаразд, — спинив його Грива. — Що ви думаєте про Силу Моносу? Як ви її розумієте?

— Так, як і ви, Мироне Сидоровичу. Це є найвища Сила, котра стоїть в основі самого Всесвіту. Далі починається її розщеплення на безліч складників. Йдучи зворотно, можна знову прийти до неї. Якщо пощастить, звичайно. Вам пощастило… Зрозумійте, Мироне Сидоровичу: те, що Сила Моносу народжується із схрещення світла й гравітації, уже є віддзеркаленням Істини. Я гадаю, вам вдалося увійти в глибину Субстанції. Фізик вам скаже: ясно, дві світові константи здатні породити третю. Але ж за цим, мовляв, нічого не стоїть… Філософ так сказати не має права. Бо якщо те, що народилося із синтезу констант, має в собі щось змістовне… Хай навіть зміст поки що незрозумілий… Уже не можна сліпо відкидати новонароджену константу. Бо вона ж таки щось мусить означати! Щодо Сили Моносу, то я просто не уявляю, як її може не бути. Я гадаю так: якщо її немає — немає і самого Всесвіту. Бо звідки ж тоді йому взятися?..

Жолудь запропонував, щоб Мирон Сидорович виклав свою гіпотезу в невеликому авторефераті. Грива, трохи подумавши, пообіцяв.

Невдовзі Юрко, зарившись у сіно, затих — лише чутно було ритмічне сопіння, наче хтось натискав на важіль ковальських міхів. А Мирон Сидорович заснути не міг — було незвично й прохолодно, хоч Юрко віддав йому батькового кожуха. Та найбільше, мабуть, заважала спати формула Сили Моносу, з такою легкістю кинута Юрком на папір. Грива вже переконався, що це і є та сама величина, яку він отримав від Грицька, але тепер вона записана стисло, елегантно — справді-таки гарно! Найголовніше те, що в цьому записі Сила Моносу виступала як синтез світла й гравітації — основних фізичних чинників, котрі можна назвати живою кров’ю Світобудови. А проте за Юрковою формулою стояло так багато, що Мирон Сидорович не здатний був охопити це думкою — лише відчував інтуїтивно, що тут ідеться про якісно іншу фізику. Можливо, ця інша фізика не подарує людям чогось такого, як, скажімо, ядерна енергія, але ж вона містить у собі незмірно більше: це є та фізика, яка приводить розум до останньої межі власне фізичного — фізичне кінчається, як кінчається суша, далі треба пливти над безоднями Світового Океану, що ховають у собі безмір таємничого. Можна навіть сказати так: це вже є Ф і з и к а Субстанції. Нічого для пальців, для відчуттів — тільки для розуму! Грань фізичного й метафізичного…

Щось гучно ляснуло над водою — раз, другий, мовби із місячного сяйва вихопився казковий пастушок і заляскав конопляною пугою.

вернуться

11

У правій частині немає мас — є лише просторові величини й Сила Моносу. В лівій частині бачимо закон всесвітнього тяжіння в його традиційному вигляді. Неважко упевнитися, що ліва й права частини цілком дорівнюють одна одній. Докір може бути лише такий: надто незручно оперувати величинами правої частини — в ньютонівському варіанті все це виглядає простіше й наочніше. Але ж не забуваймо, що природі байдуже до наших зручностей і наочності формул: вона живе в собі й для себе, незалежно від того, що ми про це думаємо. Крім того, права частина подається нами лише заради гносеології, але ж не заради фізичної практики. Слід мати на увазі, що радіуси монад (1 і 2) належать масам М1 і М2.

Із лівої частини напрошується висновок, що маси тяжіють одна до одної. Це, можна сказати, буденна очевидність, котра всюди піддається спостереженням, і через те вона здобула перемогу. Динаміка правої частини може бути витлумачена цілком протилежно: монади небесних тіл, що дірявлять, розсовують простір, мов металеві кульки, втиснуті в гуму, не тяжіють одна до одної, а навпаки — відштовхуються; проте всесвітня переповненість монадами змушує слабкіші з них прилучатися до сильніших, віддаючи власну енергію центрові системи. Цей процес глибоко схований від спостерігача, як і самі монади.

Із правої й лівої частин розглянутого рівняння можна отримати дещо позірно схоже на закон всесвітнього тяжіння, але зовсім не схоже за внутрішнім змістом:

1 ... 106 107 108 109 110 111 112 113 114 ... 268
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)