У череві дракона
- Автор: Руденко Николай Данилович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: КП «Редакція журналу «Дніпро»
- ISBN: 966-8963-06-7
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «У череві дракона». Краткое содержание книги:
В ці вечірні хвилини, коли червона куля приземленого сонця кривавим язиком лизала Дніпро, що широко вийшов із себе (не тільки ж людям виходити із себе!), — в ці справді зоряні хвилини Грива й Жолудь особливо гостро відчували, що в людини немає права на осібне життя, тобто житія поза історією власного народу. Бо ніщо в природі не живе відокремлено, осібно: якщо вирвати із ланцюга хоч одну ланку — ланцюг розпадеться. І так само якщо духовна естафета народу втрачає бодай одне покоління, народ губиться в прошарках часу, мов ріка в розпечених пісках пустелі. Та коли десь під стріхою серед повені хтось підхоплює живу нитку, кінчик якої ось-ось вислизне з пальців, — підхоплює, щоб зв’язати розірвані часи, — зорі дружно стають на допомогу, душа повені дніпровської виходить із води, перетворюючи стомлених, немічних людей на казкових велетнів. Лише самі вони не відчувають власної могутності, бо справжні велетні в душах своїх довіку лишаються дітьми.
На горищі серед сіна знайшлось вільне місце, Юрко спорудив столик із ящика, а в хаті знайшов усе для невибагливої козацької вечері — навіть пляшку оковитої. Він пояснив, що піч, де батько любив вигрівати старі кістки, мати перетворила на комору, — вода не повинна піднятися так високо. Там же стояв акумулятор, яким освітлювали хату, — Юрко переніс його на горище, зруйнувавши ілюзію переселення у запаморочливу глибину віків. Як тільки випили й закусили, Грива його вимкнув — ніч видалась тепла, місячна, силуети дерев на вогнистому тлі місячної стежки виступали особливо контрастно, а зорі у своєму одвічному блиманні повторювали пульсацію, котру Мирон Сидорович спостерігав у ванні, дивлячись, як вода ритмічно виштовхується із шланга. Було зрозуміло, чому наші предки не могли бачити світ інакше, ніж одухотвореною істотою, — якби двоє під стріхою ніколи про це не чули, вони однаково прийшли б саме до такої моделі світу.
— Мироне Сидоровичу! — озвався Юрко. — Чому ви гадаєте, що сколоти запозичили слово «гілля» у греків? А можливо, грецькі колоністи свої гінеї побачили в сколотському гіллі?..
Грива мусив погодитись, що це теж не виключено. Його здивувало, що Жолудь так довго зберігав ниточку розмови, яка, здавалося, уже давно мала загубитись у хвилях нічної повені. Мирон Сидорович легко уявив роботу Юркової душі — вікові кривди, що нагромадилися на цьому болючому питанні, — і йому стало страшно за молодшого друга. Куди поведе його безкомпромісна любов до материзни? Тут-бо є шляхи безпечні і шляхи згубні. Який із цих шляхів обере для себе Жолудь? Він має надто запальну вдачу.
І якось само собою сталося, що Грива відкрився перед Жолудем — розповів йому про Силу Моносу, про дискретність простору, про неминучість моделі «шампіньйон — асфальт». Те «щось», яке діє зсередини (жива плоть, монада), справді нагадує шампіньйон, який змушений власним тільцем розсунути асфальт, щоб утвердити своє родове, життєве серед мертвої чорноти небуття. Але й саме небуття — жорстока плоть, котру слід побороти, перемогти, а на це потрібна сила. Оце ж, власне, і є Сила Моносу. Цікаво, чи не його, Монос, називає Біблія оцими словами: Бог Сил?..
Грива навіть не помітив, як Жолудь увімкнув світло й, поклавши нотатник на ящик, щось записував. Коли Мирон Сидорович скінчив говорити, Жолудь зауважив:
— Я дещо чув від Жовтого. Він часом зі мною радиться — коли десь виникають фізичні формули, кличе мене. Ви ж, здається, не робите із цього таємницю?
— Звісно, ні. Але й розголошувати не варто. Просто треба думати.
— Тут є про що думати, — погодився Жолудь. — Я вдячний вам, що ви ознайомили мене з вашою гіпотезою. Одна справа почути в переказі, друга — отримати з перших рук. Знаєте, це не так фізика, як космологія. Ви помітили, на якій формулі ґрунтуються всі ваші висновки?
— На формулі Сили Моносу.
Жолудь лукаво посміхнувся.
— У вас такої формули поки що немає. У вас є сила як світова константа. Я, Мироне Сидоровичу, можу вас викрити. Так, так. Можу показати, як і звідки народжується ця константа. Навіть знаю, що вам скажуть фізики.
— Що вони скажуть?
— Скажуть, що у вас немає жодного відкриття, — є довільна гра констант.