Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

Ну а щодо ГАЗЕТИ ти теж не можеш допомогти їй, оборонити від цих свиней?

— Боже мій, не бери ти так близько до душі ГАЗЕТУ, хоча вона й вас уже взяла на зуби. Не час нині сперечатися про бульварну журналістику та свободу преси. Одно слово, я хотів би, щоб ти був присутній на цім інтерв'ю як мій та її адвокат. Річ у тім, що найделікатніше досі не випливло ні при допитах, ані в пресі, а саме: півроку тому я ледве не силою нав'язав їй ключа від нашого будиночка на двох у Кольфорстенгаймі. Ні при обшуку помешкання, ні при особистому обшуку ключа не знайдено, та вона має його або ж, у кожному разі, мала, якщо просто не викинула. Хай це була сентиментальність, називай, як хочеш, але я хотів би, щоб вона мала ключа від будиночка, я не хотів відмовлятися від надії, що вона колись навідає мене там. Повір мені, я б допоміг їй, заступився за неї, навіть пішов би туди й признався: дивіться, я і є той відвідувач,— тільки ж я знаю: вона відмовиться від мене, а від свого Людвіга — ніколи.

Щось геть нове, несподіване проступило на обличчі Штройбледера, викликавши у Блорни майже співчуття, щонайменше цікавість; якась ледве не покора,— а може, й ревнощі?

— Що це там було з прикрасами, листами, а тепер з оцим ключем?

— Дідько б його взяв, Губерте, невже ти й досі не збагнув? Про це я не можу сказати ні Людінгу, ні Гахові, ані поліції: я певен, що вона дала ключа своєму Людвігові, і цей тип сидить там уже два дні. Я просто боюся — за Катаріну, за службовців поліції, та й за того дурного хлопчака, який, можливо, зачаївся в моєму будинку в Кольфорстенгаймі. Я б хотів, щоб він ушився звідти, перш ніж його виявлять, і водночас я б хотів, щоб його злапали, аби тільки все скінчилося. Тепер ти розумієш? То що ти мені порадиш?

— Ти можеш зателефонувати туди, я маю на увазі — в Кольфорстенгайм.

— Гадаєш, якщо він там, то підійде до телефону?

— В такому разі ти повинен зателефонувати до поліції — іншого виходу немає. Принаймні, щоб відвернути лихо. В крайньому випадку зателефонуй анонімно. Якщо є бодай якась імовірність, що Геттен у твоєму будинку, ти повинен негайно повідомити поліцію. Інакше це зроблю я.

— Аби мій будинок і моє ім'я все ж фігурували разом із цим бандитом у заголовках? Я подумав про інше... Я подумав, чи не з'їздив би ти зі мною туди, тобто — до Кольфорстенгайма, скажімо, як мій адвокат — подивитися, чи все в порядку?

— В такий час? У карнавальну суботу, коли ГАЗЕТА вже знає, що я терміново урвав відпустку — і, як виходить, лише для того, щоб подивитися, чи все гаразд на твоїй дачі? Чи не зіпсувався часом холодильник, еге? Чи відрегульовано термостат нафтового опалення, чи не побиті шибки, чи повний бар і чи не відволожилася постільна білизна? Задля цього й прибув поспішно з відпустки високошанований промисловий адвокат господар люксової вілли з плавальним басейном, чоловік „червоної Труди“? То ти справді вважаєш гарною таку ідею, до того ж коли панове репортери ГАЗЕТИ напевно стежать за кожним моїм кроком,— щойно, так би мовити, висівши зі спального вагона, я мчу до тебе на віллу подивитися чи скоро повитикаються крокуси і чи посходили вже проліски? Ти насправді вважаєш таку ідею гарною, не кажучи вже про те, що цей милий Людвіг довів, що вміє незле стріляти?

— Дідько б його взяв, до чого зараз твоя іронія та жарти?

Я прошу тебе, як свого адвоката й друга, зробити мені послугу, і то не так особистого, як громадянського характеру, а ти починаєш розводитись про якісь проліски. Від учора справу тримають під таким секретом, що сьогодні ми не дістаємо звідти жодної інформації. Все, що ми знаємо, відомо нам тільки з ГАЗЕТИ, де у Людінга, на щастя, є гарні зв'язки. Прокуратура й поліція не телефонують навіть до міністерства внутрішніх справ, де в Людінга так само є зв'язки. Йдеться про життя і смерть, Губерте.

Тут зайшла, не постукавши, Труда з транзисторним приймачем у руці й спокійно мовила:

— Про смерть уже не йдеться, а тільки про життя, хвалити бога. Цього хлопця схопили, він з дурної голови стріляв, у нього також стріляли й поранили, але не смертельно. В твоєму саду, Алоїсе, в Кольфорстенгаймі, між плавальним басейном і альтанкою. Говорять про пишну віллу вартістю в півмільйона, одного з Людінгових компаньйонів. До речі, джентльмени справді ще не перевелись: перше, що сказав наш славний Людвіг,— це те, що Катаріна взагалі не причетна до справи,— це чисто особиста, любовна історія, анічим не пов'язана зі злочинами, в яких його звинувачують і які він однак і далі заперечує. Тобі, видно, доведеться вставити кілька шибок, Алоїсе,— там була добряча стрілянина. Твого імені поки що не згадувано, але тобі, мабуть, усе ж слід зателефонувати Мауд, яка напевно хвилюється й потребуй утіхи. До речі, водночас із Геттеном по інших місцях половили ще трьох його гаданих співучасників. Усе це, взяте в цілому, вважається тріумфальним успіхом комісара поліції на прізвище Байцменне. А тепер, любий Алоїсе, мотай звідси й зроби, для різноманітності, візит своїй славній дружині.