Іншалла, Мадонно, іншалла
- Автор: Ергович Миленко
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-430-1
- Переводчик: Катерина Калитко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Іншалла, Мадонно, іншалла». Краткое содержание книги:
У тій дорозі прабаба збагнула, що люди злі, про що вона раніше не думала, тож обережність поволі перетворилася на ненависть. Якщо станеться щось, гадала Анджа, ангел захистить її. Міг би й повернути Мійо зір і слух, влаштувати так, щоб діти дозволяли їй працювати, коли приходить у гості. Буде багато доброго, тільки ось люди не повинні довідатися про ангела.
Отця Івана вона знайшла за церквою — колов дрова. Здивувався, побачивши її, а ще більше здивувався, коли вона попросила про розмову в церкві, а не надворі. Ітиметься про святі речі, сказала вона.
— Невже чоловіка прибила, а тепер сповідатися хочеш? — спробував пожартувати священик, але Анджі було аж ніяк не до жартів.
Вона вхопила його за рукав і потягнула до вівтаря:
— Впав на мій горіх і троянду. Ангел!
— Та невже? Кажеш, отак і впав, просто з неба?
— Так, каже, сон його зморив, от він і впав.
— Ти його хоч нагодувала?
— Так, але він не дуже охочий до їжі й пиття. Мабуть, через те, що крило зламав.
— Крило зламав!
— Так, зламалося крило, але й ружа зламалася. Каже, що ружа загоїться, і крило теж.
— Так і сказав — що він ангел?
— Ні, каже — не знає, хто такий. Але він крилатий, то хто ж це, як не ангел.
— Гаразд, і ти прийшла мені розповісти про це.
— Так, і щоб ти пішов зі мною подивитися на нього.
— Е ні, бачить Бог, не можу я. Треба дров наколоти. Ніхто замість мене того не зробить.
— Я тобі наколю, тільки ходи поглянь.
— Не можу, хто ж буде службу правити.
— Служба не втече, ходім на янгола подивишся.
— Ет, жінко, якби я ходив усюди, куди мене кличуть, то був би волоцюгою, а не Божим слугою. Знайди собі когось іншого, щоб дивився на твого ангела.
Так сказав отець Іван прабабі Анджі й пішов колоти дрова. Вона лишилася стояти сама перед вівтарем, нічого не розуміючи. Щороку в день святого Іво священик згадував про ангелів, а тепер не хоче побачити одного з них. Вона проказала «Отче наш», коли вже до церкви прийшла, перехрестилася й вийшла надвір. Отець Іван стояв, спершись на сокиру, і хотів їй сказати щось іще, але не знав що.
— Пильнуй, уже сутеніє — не впади в ярок по дорозі!
Вона пробурмотіла слова прощання й пішла схилом униз.
— І крила не поламай! — почула голос отця Івана, але не озирнулася.
Анджі було сумно, що все так закінчилося. Замість іти аж у Подмилаччя, могла краще ангелу картопляний пиріг спекти.
Ніч була безмісячна, в лісі перегукувалися сови, щось шаруділо в кожному кущі, світляки наздоганяли один одного, скрипіли на вітрі дерева, і безліч тваринок гинуло, не схилившись перед їхньою могутньою силою. Оце краса, думала Анджа, бо серед багатьох речей, які їй за життя не вдалося почути, побачити чи понюхати, нічний ліс був одним із найбільших чудес. Вона сподівалася, що котроїсь миті можуть показатися земфір-дівчата й ноксан-хлопці, і все заплющувала очі, щоб їх підманути. Якщо подумають, що вона сліпа, то можуть і затанцювати перед нею. Так вона йшла із заплющеними очима, але жодного разу не спіткнулася і в ярок не впала. За інших обставин це можна було б назвати чудом, але то була не та ніч, коли такі маленькі чудеса щось важать. Згодом Анджа не могла сказати, чи зустрічала на своєму шляху земфір-дівчат і ноксан-хлопців, мабуть, сама не була певна, що відбувалося, поки перед світанком опинилася на власному порозі. Хто її вів так, що вона пройшла більше половини шляху із заплющеними очима, і хто ніс її, що так швидко подолала відстань, на яку за білого дня, возом та пішки, знадобиться не менше дванадцяти годин, — цього не могла сказати. Коли пізніше люди оповідали, як Анджа ходила в Подмилаччя розказати отцю Івану про ангела, навіть найбільш маловірні свідки чуда в садку Акраповичів на мить спинялись і тамували сміх, якщо доти сміялися, коли доходило до тієї частини історії, де мовилося про повернення Анджі.