Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити
- Автор: Карнеги Дейл
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Компанія ОСМА
- ISBN: 978-617-538-057-4
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити». Краткое содержание книги:
Дозвольте цій книзі змінити на краще ваше життя. Не варто жити у тривогах та напрузі, що не дозволяють вам тішитися повноцінним, активним та щасливим життям!
Для широкого кола читачів.
Але я бачив, що ви належите до такої категорії людей і виконуєте таку роботу, що не повірите мені. Тому дозвольте показати вам результати обстеження».
І він мені показав таблиці та рентгенівські знімки і пояснив їхнє значення. Він довів, що я не маю виразки.
«Тепер, — провадив лікар, — це коштувало вам чималої суми, але воно того варте. Ось мій припис: не хвилюйтеся.
Що ж, — він зупинився, бо я почав протестувати, — оскільки я розумію, що ви не можете виконати цей припис негайно, я дам вам „милицю“. Ось пігулки. Вони містять беладонну. Приймайте стільки, скільки вам захочеться. Коли вони закінчаться, приходьте, і я дам вам іще. Вони вам не зашкодять. Але вони вас розслаблятимуть.
Та пам'ятайте: вам вони не потрібні. Все, що вам треба, — це перестати тривожитися.
Якщо ви почнете хвилюватися знову, то прийдете сюди, і я знову виставлю вам чималий рахунок. І що?»
Хотів би я сказати, що послухався його й негайно забув про свої тривоги, — та, на жаль, це не так. Я приймав пігулки кілька тижнів, щоразу, коли відчував, що хвилювання наростає. Вони діяли. Я відразу відчував полегшення.
Але я почувався незручно, приймаючи їх. Я огрядний чоловік. Я майже такий високий, як Абе Лінкольн, і важу майже дев'яносто кілограмів. Проте я приймаю маленькі білі пігулки, щоб заспокоїтися. Коли друзі запитували мене, від чого я лікуюся, мені було соромно казати правду. Поступово я почав кепкувати з себе. Я сказав: «Дивися, Камероне Шіпп, ти поводишся як дурень. Ти сприймаєш себе і свою роботу надто серйозно. Бетті Девіс, Джеймс Карнегі та Едвард Дж. Робінсон стали знаменитостями задовго до того, як ти почав займатися їхньою рекламою; і якщо ти сьогодні помреш, Warner Brothers та їхні зірки якось обійдуться без тебе. Подивися на Ейзенхауера, генералів Маршалла, Макартура, Джиммі Дулітла та адмірала Кінга — вони воювали без пігулок. А ти не можеш керувати Комітетом підтримки військових дій без цих маленьких таблеток?»
Я почав пишатися тим, що обходжуся без ліків. Через деякий час я викинув пігулки і виділив собі часину, щоб подрімати перед вечерею. Поступово я повернувся до нормального життя. Я більше ніколи не бачив того лікаря.
Але я винен йому значно більше, ніж зависокий гонорар за консультацію. Він навчив мене сміятися з себе. Але я думаю, що справжня майстерність полягала у тому, що він утримався від кпинів і сказав, що мені немає про що хвилюватися. Він сприйняв мене серйозно. Він зберіг моє обличчя. Він дав мені вихід. Але він знав тоді, як я знаю 254 зараз, що лікування полягало не в тих дурних маленьких пігулках — лікування полягало у зміні мого психологічного підходу.
Мораль цієї історії така: багатьом людям, які зараз приймають ліки, слід прочитати Частину 7 і розслабитися!
Я навчився вгамовувати тривогу, спостерігаючи, як дружина миє посуд
ілька років тому я страждав від болю в шлунку. Я прокидався кілька разів щоночі й не міг заснути, так боліло. Мій тато помер від раку шлунка, тож я боявся, що у мене та сама хвороба — або, щонайменше, виразка. Тому я пішов до лікарні на обстеження. Я звернувся до відомого гастроентеролога, який обстежив мене флюороскопом і зробив рентген шлунка. Він виписав ліки для покращення сну і запевнив, що у мене немає виразки або раку. За його словами, той біль викликаний емоційною напругою. Оскільки я священик, першим його запитанням було: «У раді вашої церкви є старий зануда?»
Він сказав мені те, про що я і так знав: я забагато взяв на себе. Крім недільних проповідей та різноманітних обов'язків, пов'язаних із життям парафії, я також очолював місцеве Товариство Червоного Хреста й був президентом іще однієї благочинної організації. А ще щотижня проводив два-три похорони і кілька інших служб.
Я працював під постійним тиском. Я не міг розслабитися. Я завжди був напружений, кудись поспішав. Я жив у стані постійної тривоги. Я відчував такий біль, що з радістю скористався порадою лікаря. Щопонеділка я почав брати відпустку і передав частину своїх обов'язків іншим.
Якось я прибирав у себе на столі, й мені спала на думку непогана ідея. Я дивився на стос давніх нотаток з проповідей та інших записок, які стосувалися питань, що давно минули. Я рвав їх одна за одною і викидав у кошик для сміття. Раптом я зупинився і сказав собі: «Білле, чому б не зробити те саме з твоїми тривогами? Чом би не зібрати переживання, які стосуються вчорашніх проблем, і не викинути їх?» Ця ідея відразу мене підбадьорила — мені здалося, що тягар на моїх плечах полегшав. Відтоді у мене з’явився новий ритуал: я викидаю у сміття проблеми, з якими більше не можу нічого вдіяти.