Любомир Гузар. Хочу бути Людиною

Любомир Гузар, за власним твердженням, легко пройшов повз цієї колізії. «Я завжди хотів бути священиком. І я не хотів бути одруженим священиком, — зізнається він і додає жартома: — Це було дуже правильне рішення. Бачте, було кілька дівчат, з якими я міг би одружитися. Усі вони тепер удови. А я, як бачите, ще живий».

Унаслідок неприйняття одруженого духовенства частина греко-католицьких священиків (найперше ті, які приїхали до США вже одруженими) переходила до православної церкви. Приєднання до православної юрисдикції автоматично означало цілковитий розрив з рідною церквою: до ІІ Ватиканського собору такі глибокі екуменічні контакти суворо заборонялися. Ці розриви виявлялися вельми болючими: вони проходили вододілами по близьких людях, громадах, навіть по сім’ях. Нова екуменічна політика, проголошена ІІ Ватиканським собором, що визнавала за іншими християнськими церквами «сестринський» статус, помітно зменшила напруження саме в емігрантських колах.

Екуменічна ідея для українських греко-католиків була вкрай важлива не тільки в еміграції, а й на батьківщині, де УГКЦ була заборонена, а її вірні — змушені приєднатися до РПЦ (Російської православної церкви). Прийнявши доктрину про церков-сестер, Собор ніби зняв із них підозру у віровідступництві, визнавши, що вони не поривають своїх зв’язків із католицькою церквою, коли пов’язують свою практику з церквою православною.

Нарешті Декрет про східні церкви відкривав нове дихання, надавав нового змісту місії УГКЦ, виправдовуючи її існування. Ідея екуменізму дала змогу подивитися на східні церкви під новим кутом, побачити в східно-західному християнському синкретизмі модель майбутнього порозуміння. Це була ідея, яку плекав митрополит Андрей Шептицький. Ідея єдності — та частина його спадщини, яку досліджував докторант папського університету в Римі Любомир Гузар і яку він врешті доніс до берегів Дніп­ра, та вже як ідею і місію не тільки для греко-католицької церкви, а й для всіх християн України.