Якщо кров тече [UK]

Він зважив це.

— Приманка? Думаю, це якоюсь мірою логічно. Кажеш, що можна прочитати одну статтю чи, може, дві або три, а тоді воно… що? Не пускатиме тебе? Казатиме, що коли хочеш гратися далі, то треба заплатити?

— Ні, — визнав я. — Мабуть, тут не так, як у наметі бінго, тому що можна дивитися скільки хочеться. Принаймні наскільки я знаю.

— Але ж це скаженство. Роздавати безкоштовні зразки — це одне, але роздавати всю крамницю… — Він пирхнув. — І там же навіть не було жодної реклами, ти помітив? А реклами — це величезний шмат прибутку газет і журналів. Величезний.

Він узяв телефон і подивився на своє відбиття у тепер згаслому екрані, а тоді відклав його й глянув на мене з дивною, кислуватою усмішкою.

— Можливо, ми зараз побачили страшенну помилку, Крейґу, якої припустилися люди, що знаються на практичних аспектах такої штуки — і можливих наслідках — не краще за мене. Можливо, наближається економічний землетрус. Може бути, що він уже стався. Землетрус, що змінить те, як ми отримуємо інформацію, коли, звідки, а отже — те, як ми дивимося на світ. — Він помовчав. — І як з ним взаємодіємо.

— Я не встигаю за думкою, — сказав я.

— Подивися на все з такого боку. Якщо в тебе заведеться цуценя, ти навчиш його робити свої справи на вулиці, так?

— Так.

— А якби в тебе було не привчене до цього цуценя, ти ж не давав би йому ласощів за те, що воно нагидило у вітальні?

— Звісно, що ні, — сказав я.

Він кивнув.

— Бо так би ти привчав його до поведінки, прямо протилежної бажаній. А коли мова про комерцію, Крейґу, більшість людей схожа на тих цуценят, яких треба привчити до правильних манер.

Така концепція не подобалася мені тоді й не по­добається зараз (я думаю, що принцип «покарання/винаго­рода» багато говорить про те, як містер Герріґен нажив свій статок), але я змовчав. Я побачив його по-новому. Він був наче старий дослідник у новій експедиції, і його розповіді заворожували. І я не думаю, що він по-справжньому намагався мене чогось навчити. Він вчився сам, і, як на людину на дев’ятому десятку, вчився швидко.

— Безкоштовні зразки — це добре, але коли видаєш людям надто багато безкоштовного, нехай то буде одяг чи інформація, надалі вони вже чекатимуть саме цього. Як цуценята, що гидять на підлогу, а тоді дивляться тобі в очі й думають: «Це ти привчив мене до цього». Якби я був на місці «Волл-стріт Джорнал», чи «Таймс», чи навіть клятого «Рідерз Дайджеста»… мене б ця штукенція злякала. — Він знову підібрав айфон. Здавалося, він не може від нього відірватися. — Тут наче прорвало магістраль водогону, тільки з неї б’є не вода, а інформація. Я думав, що йдеться про простий телефон, але тепер розумію… або починаю розуміти…