Джовані Трапатоні
- Автор: Росич Олекса
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-55-5
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Джовані Трапатоні». Краткое содержание книги:
За допомогою ґудзика кожні триста років він знову продовжував своє життя ще на три століття. Але той чарівний ґудзик загубився, і весь воронячий світ було примушено його шукати. Зло має велику силу. Але коли на його шляху стає любов, воно зникає…
— Маріам… Добра дівчинко, врятуй мою Маріам… — марячи, белькотів Джовані. — Ні-ні, мені не можна помирати… Джовані, ти маєш жити… Ти маєш боротися… Ніколи не здавайся Джовані, ніколи, — сам до себе незв’язно шепотів він.
— Маріам — це його кохана, — розчулено пояснила Лада панові Ши Бо.
— Я знаю, — співчутливо відповів він. — Мені відома дивна історія цього кохання.
— Тобто? — здивувалась Лада. — Як вам може бути відома історія цього кохання?
— Ні-ні, панночко, ви мене неправильно зрозуміли… Або, краще сказати, я неправильно висловився, — розгубився садівник. — Я лишень хотів сказати, що мені відомо: справжнє кохання спроможне на справжнє диво, — він стомлено обтер піт, що рясно проступив на його чолі. — Ну, ось і все, — обережно вправивши перебинтоване крило, підсумував він.
Діставши зі свого саквояжа помаранчевий флакончик, пан Ши Бо підніс його до дзьобика Джовані. І як тільки-но ворон вдихнув випари цієї рідини, одразу ж прийшов до тями.
— Добра дівчинко, я зараз помру. Благаю тебе, врятуй мою Маріам… — прохрипів він, щойно розплющив очі. — Окрім мене ніхто не зможе викупити Маріам… А я помираю… Добра, найдобріша дівчинка у світі, молю тебе, врятуй мою Маріам…
— Джовані, спинися хоч на хвилинку! — скоромовкою прокричала Лада, аби встигнути вставити слово у його одноманітне скиглення.
— А ти дай слово, що коли я помру, ти врятуєш Маріам! — відчайдушно прокричав у відповідь Джовані.
— Даю тобі слово, я врятую її.
— Ні-ні, так не годиться, — одразу оживившись, по-діловому відповів він. — Скажи по-нормальному.
— Тобто? — не зрозуміла Лада. — Як це по-нормальному?
— А так це… — серйозно, але трохи кумедно прохрипів Джовані. — Я така-то, така-то, даю чесне, благородне слово, що після смерті Джовані Трапатоні я врятую Маріам…
— Значить, так, — строго перебила Лада ворона. — По-перше, стріла, якою тебе було поранено, зовсім не отруйна. І твоє крило загоїться швидше, ніж подряпинка на твоєму дзьобику. Це по-перше…
— Брехня! — перебив її Джовані. — Я сам чув, як Родман вихвалявся, що змастив стрілу кураре.
— По-друге, — знову обірвала його Лада, — якщо ти зможеш помовчати хоч хвилинку і не будеш перебивати мене, то ми встигнемо врятувати Маріам. Якщо ж ти скиглитимеш і далі…
— Я не скиглю! Я просто намагаюся розтлумачити тобі усю трагічність становища!
— По-третє… Куди саме і до котрої години ми маємо сплатити викуп?
— Сьогодні останній день. Сьогодні опівночі спливає останній термін. Усі ґудзики до початку балу мають бути здані до імператорської канцелярії.
— Ця канцелярія знаходиться у Львові?
— Звичайно, що у Львові. А де ж іще? Головна канцелярія міститься в головній резиденції ДДТ.
— А де знаходиться головна резиденція ДДТ?
— Ну як це де? — роздратувався Джовані. — Там, де й завжди — у старій водокачці!
— У тій старій водокачці, що біля костелу? — зацікавлено запитав Ши Бо, який усю розмову мовчки простояв за спиною Джовані.
— Та ні, у тій, що біля ринку, — автоматично відповів Трапатоні та одразу перелякано зойкнув.
Тільки зараз він помітив, що за його спиною стояв садівник Ши Бо.
— Ой, а хто це ви такий будете? — зніяковіло прошепотів ворон.
— Це пан Ши Бо, він справжній чарівник… — спробувала пояснити Лада. Але не встигла. Бо щойно Джовані почув слово чарівник, одразу ж утратив свідомість.
— Нічого не розумію. Пане Ши Бо, можливо, це все-таки дія якоїсь отрути? Адже він постійно непритомніє?
— Ні, панночко, це не отрута, — спокійно відповів садівник. — Просто у свідомості цього ворона слово чарівник невідривно пов’язано зі злом. На жаль, він у своєму житті не натрапляв на жодного доброго чарівника. Тож цілком зрозуміло, що за таких обставин йому складно усвідомити, що існують не тільки злі чарівники.
— Пане Ши Бо, невже ви справді вважаєте, що якесь одне слово, яке б воно не було, може призвести до втрати свідомості?
— Я переконаний, що не тільки слово, а навіть літера, вимовлена відповідним тоном та у відповідний час, спроможна як зцілити, так і знищити.
— Ши Бо! — зненацька загорлав знадвору оскаженілим голосом Родман. — Ши Бо! Мерзотний неробо, де ти?!
Лада підійшла до вікна й обережно визирнула у двір.
— Що там? — пошепки запитав садівник.
— Родман перечепився через лопату, якою ви прибирали сніг, та грякнувся у самісіньку кучугуру, — теж пошепки відповіла Лада.