Таємний посол. Том 1
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3996-5
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Таємний посол. Том 1». Краткое содержание книги:
До видання увійшли перша і друга книги тетралогії.
Арсен здригнувся від того сміху, мов од гадючого дотику. Розуміючи, що втрачати нічого, він зненацька рвонувся і вдарив ворога ногами в живіт. Чорнобай зойкнув і кумельгом полетів на землю.
Пахолки кинулись до козака. Один руків’ям пістоля з розмаху вдарив по голові, другий, кинувши дівчат, навалився всім тілом, заломив назад руки.
— Не вбивайте! — крикнув, корчачись від болю, Чорнобай. — Я сам!
Пахолок допоміг йому підвестися. Зігнувшись і тримаючись рукою за живіт, він поволі підійшов до Арсена, вихопив з піхов короткий татарський кинджал. Перекошене від болю й люті обличчя посиніло, як у мерця, й ошкірилось неприродно–дикою гримасою…
«Куди вцілить? У серце? В живіт? Чи переріже горло?» — промайнуло в козаковій голові.
Чомусь зовсім зник страх. Ніби йшлося не про його життя. Тіло здавалося чужим, дерев’яним. Тільки знову в мозок ударила, як молот, думка: «А поїздка в Туреччину? Що скаже Сірко? Адже він ніколи не дізнається, що зі мною сталося… А мати? Бідолашна моя!»
Та Чорнобай не вдарив. Потримавши кинджал у руці, ковзнув поглядом по чагарниках і крикнув пахолкам:
— Хлопці, миттю обчухрайте рівненький грабок і добре загостріть — посадимо це падло на палю! Та швидше!
Пахолки вихопили шаблі й побігли до лісу.
В цю мить з узвозу долинув різкий свист. Потім удруге.
Хтось, видно, подавав сигнал тривоги.
— Назад! — гукнув Чорнобай, і пахолки прибігли до нього. — Садовіть його на коня! Візьмемо з собою. Зараз не час. Але клянусь пеклом, він у мене сьогодні помучиться на палі!
Сопучи і лаючись, пахолки враз підхопили Арсена, кинули на коня, арканом зв’язали ноги, міцно прикрутили до сідла. Потім те ж саме зробили з дівчатами.
До них під’їхав верхівець.
— Що там? — тихо спитав Чорнобай.
— Хтось їде узвозом нагору.
— Ет, чорт! Заткніть йому рота, щоб часом не підняв репету!
Звенигорі всунули в рота шорсткий смердючий кляп. Дихати стало важко. Від удару пістолем гуло в голові.
— Ну, гайда! — Чорнобай скочив на коня. — Митрофане, бережи мені його, як власні очі. В разі небезпеки — ножа під ребро. Щоб і не кавкнув!
Загін риссю виїхав на лісову доріжку, що петляла поміж голими деревами. Ніхто не говорив, тільки глухо тупотіли копита.
Незабаром почався степ. Густі сутінки оповивали землю. Місяць ще не сходив, і холодне зимове небо сірим ковпаком опускалося з високості.
У Арсена задерев’яніли зв’язані ноги й руки. Смердюча ганчірка не давала дихати. Він намагався її виштовхнути з рота язиком чи хоча б ослабити, але тільки наковтався шерсті.
Дорозі, здавалося, не буде кінця. Лиш десь опівночі зупинилися в рідкому чагарнику. Чорнобай зник у темряві. Незабаром повернувся в супроводі вершника, в якому не важко було впізнати татарина.
— Їдьте за нами, — наказав Чорнобай пахолкам, а сам з татарином поїхав попереду.
Вони спустилися в глибоку балку, де горіло багаття. На березі паслися стриножені коні. Під горбом сиділи і лежали на холодній засніженій землі люди. Це був ясир — захоплені в полон чоловіки, жінки, підлітки. Біля них з шаблями наголо ходили дозорці.
Побачивши прибулих, від багаття підвівся кремезний віспуватий татарин. Радісно оскірнувся. Чорнобай поручкався з ним і теж усміхнувся по–приятельськи.
— Алі, дивися товар, бо в мене обмаль часу!
З цими словами він наказав пахолкам зняти з коней дівчат. Ніжні, бліді від страху та переживань, вони злякано дивилися на татарина, який прицмокував язиком і розплився в радісній усмішці.
— Ай–вай! Якші! Туже топре! — плутав він татарські й українські слова. — Якші ханум![10] Ага[11] знає толк. Я радий, що недаремно зробив цей небезпечний похід. Буде з чим з’явитися в Кафу[12].
Він підійшов до дівчат, брудними пальцями піднімав їхні білі підборіддя і, цмокаючи язиком, заглядав у очі. Нещасні німіли від страху, здригалися від огиди, та Алі не звертав на те ніякої уваги. Його просмерділі кінським потом і баранячим лоєм руки швидко обмацали тугі дівочі груди, руки, стегна.
10 Якші ханум (татар.) — гарна жінка.
11 Ага (тур.) — пан, господар, начальник.
12 Кафа — теперішня Феодосія.