Адам

Отже, чи мають референтів ось такі незвичайні вірші? Так, однозначно. Вони стосуються наших почуттів, понад те, вони нам ці почуття створюють! Ретельне, охайне і ощадне письмо Сливинського можна  без  особливих  застережень  порівняти  з  сумлінною роботою доброго програміста (адже поезія в певному сенсі теж є програмуванням). Один зайвий символ може звести нанівець емоцію, замість приголомшено охнути, читач стене плечима. Філігранно виточених, витончених віршів, які створюють нам почуття, не буває багато за визначенням, це наслідки не однієї сесії гри в бісер, яка сама собі ціль і куля. Це ієрогліфи, що, означаючи самих себе, визначають нам час і простір незворотного поетичного діяння, справіку першого, покликаного   зробити   умови   людського   існування   прийнятними. Тому кожна наступна книга Остапа Сливинського стає знаменною подією, розганяючи чад необов’язкового сказаного, як свіже повітря, що ллється знадвору, перетворюючи іманентне і трансцендентне на єдине.