Там, у темній річці

— Вона мала рацію, — загалдикали вони. — Сказала, що він фотограф, і ось доказ.

Потім Овен зачитав адресу на оксфордській Гай-стрит.

— Хто їхатиме завтра до Оксфорда? — спитала Марго. — Хтось знає?

— Чоловік моєї сестри збирався вести баржу із сиром, — відповів один гравійник. — Можу сьогодні зайти та спитати в нього.

— Баржею туди пливти два дні, еге ж?

— Не може ж він змусити свою родину два дні хвилюватися за себе.

— Певна річ, завтра він не поїде, я маю на увазі чоловіка твоєї сестри. Якщо так, то він же не зможе повернутися додому до Різдва.

— Тоді залізницею.

Вирішили, що поїде Мартінс. На фермі він був завтра не потрібний, а ще мав сестру, яка жила неподалік від вокзалу в Леглейді. Він зібрався одразу ж вирушити до неї, щоб сісти на ранковий потяг. Марго дала йому грошей на дорогу. Він декілька разів повторив адресу, поки не затвердив напам'ять, і пішов, із шилінгом у кишені та новісінькою історією на язику. Поки відмахував шість миль пішки берегом, у нього був час на репетицію, тож коли Мартінс дістався до помешкання сестри, історію довів до блиску.

Інші пияки затрималися. Звичайні оповідки на сьогодні скінчилися. Хто ж буде розказувати історію, якщо вона сталася просто в нього на очах? Тож вони знову наповнили склянки та кухлі, розкурили люльки й умостилися на табуретах. Джо відніс приладдя для гоління, повернувся до свого стільця і покашлював там потай час від часу. Всівшись на табурет біля вікна, Джонатан поглядав на дрова в комині й слідкував за тим, як спливають свічки. Марго шаруділа старим веслом у відрі з одежиною, що просякла річковим запахом. Вона добряче її повозюкала, а потім поставила баняк із пряним пивом на піч. Аромат мускатного горіха та ямайського перцю змішався із запахом тютюну та диму, і річковий сморід став менш відчутним.