Проти червоних окупантів (частина 2)
- Автор: Гальчевський-Войнаровський Яків
- Год: 1942
- Язык: украинский
- Год: Українське видавництво
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проти червоних окупантів (частина 2)». Краткое содержание книги:
Нахабність сексотів змусила мене до реакції. Не зважаючи на большевицьку владу, селяни, консервативно святкували Великдень зі всіма традиціями. Пополудні ми виїхали з лісу і по черзі заїздили до цілого ряду сіл. Почали з Майдану Грузького. Тут забрали з собою двох сексотів, яких розстріляли. Вїздимо раптом у село Брусленів і біля церкви, з величезного круга оточених нами людей, вибрали 5-х сексотів. Бачу кавалькаду большевиків на конях, які їдуть з напрямку Літина: є їх 15 кінних. Ми приготовились, щоб їх заскочити і обеззброїти. Большевики переїхали вже греблю і підїздять до перехрестя доріг біля церкви та шіколи. Тут їх схопили й обеззброїли. Лише один пробував втікти з конем, але його наздогнали. Серед обеззброєних є 8 старшин і 7 вістових: це штаб 10 кінноґо полку Черв. Козацтва з Літина їхав до Янова в гостину до дівчат, для яких мають дарунки. Є також командир полку т. Святогор. Всіх полонених і сексотів виводимо за село Брусленів і на дорозі до села Яцьковець залишаємо 20 трупів.
Подія зі штабом 10-го полку дає час комусь із рідні забитих сексотів попередити небезпечних сексотів в селі Яцківцях. Двох ми там таки зловили і негайно розстріляли. Однак бувший воєнком і два сексоти-лісники втекли з хат, де на столах залишили недопиту горілку і повно закусок. У б. военкома сосонської волості було в гостях 2-х чекістів із Винниці', так казали мені селяни і його сусіди. Козаки з Кипорового Яру були дуже незадоволені, що такі щупаки зірвалися з їх вудки. Звертаються до мене, щоб тому военкомові і лісникам залишити памятку. Наказую сплюндрувати їх господарки, бо палити було годі з огляду на порядних сусідів.
Козакам не треба було другий раз повторювати наказу. По годині їхніх зусиль, хата сексота була розвалена, хліви порозкидані, увесь доробок зложений на купу на городі і спалений. Сексотам-лісникам зроблено те саме, але хати без вікон і дверей були залишені. Їхні корови я наказав сконфіскувати і під охороною відіслав на Кипорів Яр.
Тепер їдемо в село Пенківку, яку в 1920 році у вересні, большевики наполовину спалили за повстанчий рух. На моїх очах це село ґоріло, коли ми зі сот. Саранчою відходили тоді до української армії. В наслідок реакції після пожежі большевики-пенківчани зорганізувались і вимордували в свому селі десятьох бувших повстанців. Організатором розправи з повстанцями був комуніст, криміналіст Кожуховський, сучасний военком сосонської волости, на якого тепер прийшла частинна кара.
Мої козаки розїздяться по хатах, де були сільські большевики і сексоти, що спільно з чекістами нераз брали участь в облавах проти нас. По деякому часі приводять до мене самого Кожуховського із кількома його підпомагачами. Їхні баби й дорослі діти йдуть за ними з плачем. Плачем нас в той час ніхто не міг зворушити. Козаки нагайками розганяють натовп баб і молоді. За селом комісар Кожуховський пробує втікати, маючи звязані зі заду руки. Його козаки ловлять і всіх арештованих під дулами крісів ставлять на коліна. Арештованих 10 душ: стільки, скільки з їхніх рук в жахливий спосіб згинуло в 20 році новстанців. Символічно і справедливо! На мій наказ всім тим большевикам козаки позрубували голови.
До пізного вечора ми ще були в трьох селах, де зловили 8 сексотів і їх знищили. В той спосіб, за один день Великодня знищено 45 сексотів і большевиків штабу 10 полку. Район від ворогів українського народу був добре прочищений. Чутки про це підуть далеко.
Для попередження місць, куди мають зголошуватись делегати, сам не їду, а висилаю козака Харка-Сензюка з 10 козаками, а сам залишаюсь на Кипоровім Яру. Люди й коні мають що їсти з конфіскати худоби й вівса в Яцківцях. На Великодні проводи збираюся в подорож у район Летичева. Ранком стоїмо в селі Миколаївці, де годуємо коней і людей. Маємо зі собою 15 запасових коней штабу 10-го полку. Я замінив свого на англо-арабку, забрану в Святогора, командира цього полку.
Десь коло год. 11-ої впало кілька стрілів. Селяни кажуть, що наступає большевнцька кіннота. Вартові проґавили, як підїхала до села большевицька стежа, побачила моїх козаків, кілька разі вистрілила і зникла.
Хорунжий Грабик мав тоді службу дижурового старшини. Він так не освоївся з тактикою повсанців-партизаяів, що сів на свого коня, за собою потягнув ще кількох козаків і почвалував через село. В тривозі мої козаки подумали, шо то я проїхав, тому душ 75 козаків погналося доганяти Грабика.