Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне

Электронная книга - «Бур'ян». Краткое содержание книги:

Поява роману «Бур’ян» (1927) знаменувала новий етап у творчому розвитку письменника, тісно зв’язаний з історичними змінами, що відбувалися в житті радянського суспільства. Суперечності непівських часів набули на цю пору неабиякого загострення. Ставало дедалі ясніше, що «доля рожева в рожевих од сонця хлібах», про яку так палко мріялось молодим романтикам соціалістичного життєтворення, буде завойована не тільки внаслідок «просвітительської» роботи ентузіастів, але і в результаті напруженої боротьби з класово ворожими силами, які до певної міри зміцніли і «відігрілися» в перші роки непу.
1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 77
Перейти на страницу:

Вiсiм — п'ятнадцять, клац. Знiмай мiшки, — пише квиток Гнида старий: вiсiм — п'ятнадцять, — вираховуі, - тридцять п'ять фунтiв мiрчука виходить, — став гирку — три, а сам на вагах пiдганяі — п'ять — треба. Ну, воно трохи бiльше, на фунт який там, що там той фунт? — Давай, хто там iще і!

Давид Мотузка поклав два мiшки на вагу й дивиться. Нi, фунт у фунт, "як в аптецi", — знаі Гнида, в кого можна: ще й за мiшки сам нагадав i скинув шiсть фунтiв, А до Давида лисицею:

— Значить, свiженького, Давиде, змелемо?

Зняв мiшки той.

— Вже ж не торiшні. Скiльки там з мене?

— Двадцять чотири фунти, — i нi слова бiльше не сказав Гнида, лише подумав: "Сурйозний чоловiк, по розговору знати. Ну, та ти для нас, можна сказать, без последствiя".

Давид одсипав мiрчук. Помiг потiм Тихоновi зважити його мiшки (це ж iз ним i приїхав сюди). Повно в млинi.

— Це хiба ген туди на нiч молоти випаде:

— Да.

Тихiн пiшов до воза — хай Петрик iз конякою собi їде додому, Давид пiдiйшов до ящика, подивився, як меле. А збоку з мiшкiв дядько Охтиз покликав:

— Iди закуримо лишень, Давиде.

Давид пiдiйшов i поздоровкався. Закурили дядькового крiпаку.

— Ну що ж? Як дома, Давиде?

— Та придивляюсь поки що.

— Обмолотився вже?

— Учора добили.

Знадвору тодi, з — за дверей, де на мiшках цiла юрба дядькiв, Гордiїв голос, що з Давидом по — сусiдському живе, твердо сказав:

— Нi, рiзний народ i в комунiстах…. (Давид прислухаіться). к, звичайно, бiльш з отих, ще штани з торбинками носять, алiхве, чи як їх…

— Щоб кишенi не оддимались! — хтось засмiявся.

— Може, й на те, а може, просто, щоб iз мужви сiрої видiлитись; то ж таки — я, мовляв. У такого в кишенi бiлет, а пiд хренчем своя шкура — i весь!

— Усi вони такi, у кожного своя шкура. Ось понадивитеся: i цей, Мотузчин, — тиждень — два, а там пiде жити — або в кооперацiю, або в артiль. Що ото немаі коня — враз буде!

Дядько Охтиз лiктем штовх Давида.

— Ну й народ у нас. А як же по — їхньому: даром страдав i на фронтах кров проливав? — затягся вiн цигаркою i знов до небожа, стиха й таімно: — Гнида якось казав, — либонь, i в артiль можна буде на жалування, а може, й у начальство яке. I нам таки б… Злиднi ж i батька в три погибелi гнуть.

Давид пильно глянув на дядька Охтиза, затягся цигаркою — димок з неї до лiвого ока тоненько поснувався, — аж примружив парубок, а потiм сплюнув i глянув знов просто в очi дядьковi й головою тихо хитнув. Та хоч i тихо, але Охтиз бачив.

— Чого ти так, Давиде? — затягся i чвиркнув крiзь зуби.

— Киньмо, дядьку Охтизе, про це. Знадвору знов голос Гордiїв:

— Через тин живу ж од них, знаю ще хлопцем i партизаном. I тодi ще хоч молодий був, а убiждьонний, i от нема та й нема — в Червонiй Армiї, а чую ж — у листах пише, що партiйний уже. Самi батьки не признавалися, мабуть, з пiвроку, ховалися. Та вже вiд дiвчини довiдався. Питаю старого тодi. Правда, каже, спортили сина. I я подумав: да, правда. А це якось виходю вранцi з хати — на току в два цiпи молотять. Один у шинелi — Давид! Уночi прийшов, а чуть свiт — за цiп та на тiк мерщiй. Оце я розумiю. I хоч комунiст, а в старiй шинелi, а гiмнастьорку суконну продав та купив чоботи братовi — в школу тепер ходить.

Тодi хтось iз юрби:

— Як по твоїх, Гордiю, розказах, так i зовсiм вiн не партiйний, виходе.

— Книжечка і. Написано в нiй, що член Комунiстичної партiї. Iще всякi книги і партiйнi: "Земельний кодекс" i iншi про радянську владу. Находили про передiл в "Земельному кодексi" — гарно сказано: треба органiзувати земельнi громади й скласти приговор, тодi вишлють землемiра i зробить вiн нарiзку, як там. кожна громада собi встановить.

— Коли ще та весна була, написали ж заяву, а вона як крiзь землю пiшла.

— Нi, не пiшла: дiд Явтух, що у волостi, вчора ще, — всмiхнувся, знати по голосу, — даі закурювати: мiй тютюн, його бомажка, дивлюсь — аж воно наша заява.

— Бреши!

— Ну от, треба менi! I саме — де пiдписи. I мою, й твою, Гордiю, хвамилiю та скурив, як і, - на дим. А ти оце хоч сплюнь за мене й викинь iз голови. Що ти хотiв…

— Ну, а в людей же як? Хiба не однакова власть? От i Недригайлiвка, що тiльки iншого району.

— Та хоч i iншого. Е, що там…кинув хтось.

Тодi по паузi — голос незнайомий чийсь, може, кого з недригайлiвцiв:

— Чого? В нас без усякої тяганини нарiзку вихлопотали. Уже й землемiри приїхали, плани складають. А це на весну нарiзатимуть.

— А як воно у вас? Одруби?

1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 77
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)