Фіолетова загибель
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Фіолетова загибель». Краткое содержание книги:
…Троє американських юнаків вирішили провести свою відпустку в мальовничих лісових нетрях штату Айдахо, далеко від міської метушні. Прогулюючись одного разу по лісу, вони знайшли там загадковий камінь — на їхню думку, метеорит. Почали досліджувати його. Виявилося, що на метеориті при певних умовах розвивається плісень, випари якої згубно впливають на земних тварин і людей. Один з юнаків стає жертвою необережного поводження з плісенню. Між двома іншими юнаками точиться запекла боротьба. Один вважає, що відкриття треба продати за великі гроші Пентагону, використати як зброю в майбутній війні. Другий розуміє, що смертоносна плісень може завдати людству непоправного лиха.
Що ж буде далі із згубним метеоритом? Навколо цього питання і розгортається дія повісті.
Книжка застерігає — не накликайте біди на голови людству вишукуванням нових засобів масового знищення всього живого на Землі. Зривайте підступні плани мракобісів!
— Ах, он як! — на цей раз Джеймс був обурений не на жарт.
І не стільки невірою в його припущення й ідеї, як тому, що Фред говорив усе це поблажливо-добродушним і особливо зневажливим тоном. А цього Коротун знести не міг. І все ж таки він стримався: надто йому кортіло зайнятися своєю перевіркою.
Він подивився ще на Клайда, мов шукаючи в нього підтримки; але, побачивши, що той байдуже чистить собі нігті травинкою, наче вся ця розмова його не стосується, сказав:
— Гаразд. Зараз у мене немає часу. Загальноосвітня лекція відбудеться потім. Хоч, звичайно, скажу відразу, що ніякої комерційної користі ти, Фред, з усього цього не матимеш.
— Хто знає, — загадково відповів Фред Стапльтон, запалюючи сигарету. — Ділова людина ніколи нічим не нехтує, дорогий мій братику-кролику!
Джеймс Марчі сердито фиркнув, але промовчав, знову беручись за уламок метеорита. Він обережно відділив двома трісочками крихітні шматочки синьої плісені й поклав їх зверху на бульйон з курчат у блюдечках. Потім злегка втиснув ці шматочки так, щоб вони трохи занурилися в желе, і відніс блюдечка в свою палатку.
Клайд спитав у Фреда:
— Ти й справді вважаєш, що вся ця дурниця може мати якесь значення… ну, в майбутньому?
Фред непевно відповів, задумливо випускаючи з носа дим від сигарети:
— Хто знає? Поки що все це цілком несерйозно, забава. І все ж таки… — Він замислився.
— Але навіщо тоді ти ображав Коротуна, говорив різні неприємні речі про його теорії? — здивувався Клайд.
— А хіба це не правда? — не менш здивовано відповів Фред. — Я хочу, щоб він усе довів по-справжньому. Хто його знає, може, й варт подумати… якщо справа виявиться серйозною. В усякому разі, я з цікавістю прослухаю, як сказав Джеймс, його загальноосвітню лекцію. А що то за перевірку він влаштовує, ти не знаєш? І навіщо йому ці блюдечка?
— Та хто ж його знає, — знизав плечима Клайд. — Здається, він хоче довідатися, чи можуть його мікроорганізми розмножуватися… — Він не встиг закінчити думки, як з палатки пролунав переможний вигук Джеймса:
— Я ж казав! Вони живі! Живі!
Клайд трохи підвівся, але Джеймс уже вибіг з палатки, тріумфуюче піднявши руки. Його обличчя сяяло від задоволення.
— Вони пускають коріння, — збуджено заговорив він. — Укріплюються корінням у живильній речовині! Ні, ні, не чіпайте їх! Потім я вам усе покажу. Вони ростуть, ростуть!
— Як, отак відразу? А ти ж казав, що це мікроорганізми? — недовірливо зауважив Клайд, знову сідаючи на своє місце.
Він поглянув на Фреда. Той незворушно попихкував сигаретою.
— Не знаю, не знаю, поки що нічого не знаю, — захоплено говорив Джеймс, сідаючи біля них. — Може, це й не мікроорганізми, а якась плісень, що моментально розростається. Важливо те, що це — живі організми, як я й казав! Зачекайте, вони ще себе покажуть!
— А що ти робиш з ними? — спитав, немов між іншим, Фред.
— Як що? Розводжу нормальну культуру. Чашок Петрі, справжніх лабораторних чашок, у мене, звичайно, немає. І справжньої живильної речовини нема. Але блюдечка цілком замінюють чашки Петрі. А замість живильної речовини з агар-агару я взяв курине желе. У ньому все одно чимало потрібних сполук. Я посадовив шматочки плісені на це желе. Якщо це живі організми, то вони мусять розвиватися й розмножуватись. Та що там говорити: адже вони вже пускають коріння в желе, розумієш? І ніяких сумнівів бути не може!
— Звідки ти про все це знаєш? — знову почав допитуватися Фред.
— Що я знаю? — здивовано перепитав Джеймс.
— Ну, про ці самі чашки… Петрі, чи що… і про всякі живильні речовини, агар-агари…
Джеймс ще більше здивувався.
— Як звідки? Про це всі знають, — із щирим переконанням простодушно відповів він. — Хіба мало зараз пишуть про всякі лабораторні дослідження? І не тільки в книгах і журналах, а й у газетах. Що ж тут треба особливо знати?
— Просто треба читати не тільки про курси біржових акцій, Фред, а й про все інше, — повчально сказав Клайд. — І тоді ти теж будеш усе знати. І про чашки Петрі, і про трансформатори, і про міжпланетні ракети. Як Коротун, наприклад. Або навіть як я.