Війна проти української мови як спецоперація для «остаточного вирішення українського питання»

Коментуючи підписання В. Януковичем Закону № 5029-VI «Про засади державної мовної політики» і відзначаючи його нелегітимність, відомий в Україні московський політолог Андрій Окара наголосив, що «в перспективі цей закон може призвести до наслідків, що, як кажуть лікарі, несумісні з життям. У даному випадку з життям держави» (Gazeta.ua — 9.08.2012).

За допомогою своєї «п’ятої колони», роль очільника якої в Україні виконує В. Колесніченко, Росія використовує російську мову як геополітичну зброю для руйнування підвалин української державності. У своїх спробах реалізувати концепцію «русскоязычной Украины» колишній агроном копіює поведінку колишнього вчителя Конрада Генлейна, який напередодні другої світової війни керував нацистською «п’ятою колоною» в Чехословаччині. Діяльність створеної ним судето-німецької партії, яка вела боротьбу з неіснуючими порушеннями прав німецькомовної меншини в чеських Судетах, стала важливим фактором розчленування Чехословаччини та наступного перетворення суверенної держави в маріонеткову під назвою «Протекторат Богемія і Моравія». За свою діяльність Конрад Генлейн одержував нагороди з рук нацистського фюрера, а Вадима Колесніченка нагороджує «національний лідер» Росії.

Використання владою Росії В. Колесніченка та його спільників, таких як Д. Табачник, О. Костусев, М. Левченко, С. Ківалов, В. Голенко та інших членів команди Януковича, для підриву позицій української мови та руйнації української державності не є і не може бути підставою для огульного віднесення до «п’ятої колони» всіх представників російської етнічної меншини. Абсолютна більшість етнічних росіян України не уповноважувала одіозних політиків-українофобів виступати від їх імені, не поділяє їхньої антиукраїнської ідеології і демонструє лояльність до України як держави свого громадянства. Як і етнічні українці, вони часто виступають з критикою влади, але це не привід для підозри їх у ворожому ставленні до Української держави. Фінансові вливання і моральні заохочення з боку кремлівської влади одержує не російська етнічна меншина, а вузьке коло конкретних осіб, в тому числі й ренегати-українці /перевертні малороси, або продажні хохли/. Саме вони виконують роль «профессиональных русских» і саме їх російська офіційна влада і російські спецслужби використовують як «п’яту колону» або як свою агентуру для підживлення міфу про порушення прав «русскоязычного населения» та озвучення вимог щодо надання російській мові статусу державної.

Моментом істини для українського політикуму і суспільства має стати чітке усвідомлення фатальних для долі України та всіх її громадян наслідків стратегічної загрози, породженої антиукраїнською мовною політикою нинішньої влади. Ця загроза здається непомітною, але за своєю природою вона становить стратегічну загрозу № 1, оскільки є міною уповільненої дії під спорудою української державності. Повною мірою і повною силою кумулятивні наслідки антиукраїнської гуманітарної політики режиму В. Януковича можуть стати відчутними тоді, коли процеси руйнації української національної ідентичності, а отже, і державності, стануть незворотними.

На відміну від В. Януковича, керівник Російської Федерації демонструє глибоке розуміння важливості державотворчих функцій національної мови і приділяє увагу не лише посиленню її ролі в світі, а й якості володіння нею громадянами Росії. Виступаючи нещодавно на засіданні Ради з міжнаціональних питань, В. Путін заявив: «Фундаментальною основою єдності країни безумовно є російська мова, саме вона формує загальний громадянський, культурний, освітній простір. Ї знати її, причому на високому рівні, повинен кожен громадянин Росії… Увага до російської мови — це, здавалося б, природна річ, але створюється враження, що ми недооцінюємо значення цього явища для країни, для держави. Вважається, що це така ж даність, як повітря, і вона розвиватиметься сама собою. Але якщо ми зазирнемо до деяких населених пунктів, де-небудь на околиці РФ, не певен, що ми там знайдемо таке ж знання російської мови, як в деяких містах мільйонниках. А це, між іншим, руйнує країну — така ситуація — і людям створює проблеми». Це позиція глави федеративної держави, до складу якої входять також неросійські національні утворення.

Натомість В. Янукович, будучи главою унітарної держави, санкціонує здійснення його командою мовної політики, яка підриває позиції української мови і, по суті, є інструментом продовження тривалої війни проти неї. З огляду на свої геополітичні пріоритети та орієнтири владний істеблішмент путінської Росії намагатиметься довести цю війну до переможного кінця з метою «остаточного вирішення українського питання» в контексті традиційних російських імперських прагнень, тобто створення російськомовної України з наступним перетворенням її у зденаціоналізовану і безправну губернію Євразійськоїго Союзу.

Протиправне ухвалення антиконституційного і юридично нікчемного акту під назвою закон «Про засади державної мовної політики» є не тривіальним ситуативним елементом передвиборчої політтехнології, а черговим епізодом війни проти української мови, яка, за задумом кремлівських імпершовіністів, має завершитись реалізацією проекту "Русский мир". Хочу знов наголосити, що в рамках цього проекту немає місця ні незалежній українській державі, ні українській Україні взагалі, а українські громадяни, незалежно від їхнього етнічного походження, приречені стати другосортною частиною населення Російської неоімперії, яка використовуватиме їх як дешевий трудовий ресурс або гарматне м’ясо в імперських збройних авантюрах. Їм доведеться забути про демократію, гідність, права людини і основоположні свободи, взагалі, свободу слова та вільне розпорядження своїм майном, зокрема. Досить згадати про рівень і умови життя мільйонів пересічних російських громадян поза межами столичних мегаполісів, протиправні переслідування і цинічні вбивства правозахисників і журналістів і, між іншим, пам’ятати про долю неугодних олігархів, котрих нинішня російська влада ув’язнює та позбавляє власності або прирікає на життя у вигнанні. Проросійськи налаштованим політикам та державним чиновникам слід знати, що і ті українські гетьмани, і ті українські комуністи, які у свій час були запопадливими виконавцями волі московських царів і генеральних секретарів, врешті-решт опинились на сибірських засланнях та у сталінських концтаборах. Можливо, в рамках новітньої Російської імперії, де пануватиме режим «суверенної демократії», їхня доля не складеться так трагічно, але владні повноваження, притаманні прерогативам правлячого класу незалежної держави, вони втратять. Адже в принциповому плані ставлення «національного лідера» сучасної авторитарної Росії та російського істеблішменту до України та її владної еліти нічим не відрізняється від ставлення його попередників — білих царів і червоних секретарів. Більше того, порівняно з минулим, цілеспрямоване культивування українофобії в Росії сягнуло небувалих пропорцій. Про це свідчать брехливі звинувачення і вульгарні кпини, ненависть і зневага до України та українців системно тиражовані російськими засобами масової інформації, кіноіндустрією, книжковою продукцією та шоуменами.