Золото і анаконда
- Автор: Бломберг Рольф
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Золото і анаконда». Краткое содержание книги:
Про небезпечні пригоди експедиції, що вирушила на лови гігантської змії, про пошуки легендарного скарбу інків розповідає в книзі «Золото і анаконда» відомий шведський вчений і письменник Рольф Бломберг, який брав участь в цих мандрівках.
В Радянському Союзі демонструвався кінофільм «Анаконда», знятий автором книги та іншими учасниками експедиції, описаної в цій книзі.
Наш «Дуглас» мчав просто до гір, потім різко звернув і зробив коло над самими вершинами. Під нами лежав дикий неприступний край. Гострі скелясті хребти, стрімкі ущелини, глибочезні провалля. «Не хотілось би, щоб нам довелось сісти тут, у Льянганаті», — подумав я. Один із літаків нафтової компанії «Шелл» спробував це зробити. А може, він упав, — ніхто не знає подробиць. Рятувальний загін, що з великими труднощами добувся на місце катастрофи, виявив, що літак розбився на дрізки, а весь екіпаж загинув. Але чому, власне, мені спала на думку та катастрофа? Адже я не мав жодних підстав для таких похмурих думок. Погода для польоту була просто ідеальна — ясний ранок, на небі жодної хмаринки, вітер ані кине.
— Тобі щастить, як нікому! — кричав Джордж. — Такої погоди в Льянганаті я ще ніколи не бачив! Коли справи й далі так підуть, ти станеш архімільйонером…
Мені справді пощастило, однак дозвольте розповісти по порядку, що передувало цій повітряній розвідці.
Передусім в ім’я істини мушу признатися, чому я так зацікавився Льянганаті. Після того, як я розповів, що сам захворів на золоту лихоманку і що багато людей, які вирушали в Льянганаті «провадити наукові дослідження», тільки прикривалися цією фразою, було б незручно й смішно запевняти, ніби мене вело в ці хащі лише бажання прислужитися науці чи невситима цікавість перед усім невідомим. Ні, звичайно, мене вабило туди золото, знаменитий скарб Вальверде.
Серед моїх друзів, які давно виношували такі самі плани, був Джордж Гоуден, чудовий льотчик, колишній пілот британського військово-повітряного флоту. 1949 року він зробив мені неоціниму послугу, допомігши знайти войовниче індійське плем’я аука (цій експедиції присвячена моя книга «Дикуни»). Він тоді служив у «Шелл компані оф Еквадор», яка шукала в Орієнте нафту. Коли пошуки не дали наслідків і компанія припинила роботу, Джордж залишився і став служити в еквадорській авіакомпанії «Ареа».
Джордж теж хворий на золоту лихоманку. Кілька років тому ми разом з ним ходили в печеру, про яку — звичайно, як і про всі тутешні печери, — казали, ніби вона повна інкського золота. На жаль, експедиція була не дуже успішною, а безліч ініціалів і дат, видовбаних на стінах печери, свідчили про те, що ми далеко не перші повірили чуткам про золото.
Літаючи на службі в компанії «Шелл» між Орієнте й Андами, Джордж у тих небагатьох випадках, коли дозволяла погода, завертав над Льянганаті. При цьому він завжди тримав перед собою на колінах дерротеро Вальверде і поступово переконав себе, що знайшов правильний шлях. Тепер він хотів вирушити пішки в похід до трьох вершин, які, на його думку, відповідали описові Серрос Льянганаті.
Та, коли настав час вирушати в дорогу, виявилось, що йому не можна звільнитися на роботі. Звичайно, наймаючись у компанію, він поставив умову, що одержить відпустку місяців на два, коли забажає шукати скарбу, але вийшло так, що два пілоти захворіли, і сумлінний Джордж не хотів залишати в біді компанію.
Отже, я несподівано залишився без супутника. А вже почався листопад, і треба було вирушати, поки стояла добра погода.
І тут мене розшукав якийсь добродій, що назвав себе Луїсом Андраде. Його послав один із моїх друзів, котрий знав про мої плани щодо Льянганаті.
— Ви були в Льянганаті? — недовірливо спитав я. З вигляду Андраде аж ніяк не можна було здогадатись, що він зміг би витримати таку подорож.
— Дванадцять разів, — відповів він.
— Шукали скарб Вальверде?
Він кивнув.
— І тепер ви думаєте, що за тринадцятим разом знайдете його?
Андраде знову кивнув.
— Для мене, — сказав він, — у дерротеро Вальверде вже немає загадок. Я знаю, що натрапив на вірний слід. Ви маєте час вислухати мене?
Я слухав годину, другу. Через три години ми з Андраде домовились мандрувати разом, а коли він пішов, у мене в руках залишився документ такого змісту:
«П’ятого листопада 1950 року в місті Кіто було підписано паном Рольфом Бломбергом і паном Луїсом Андраде таку угоду: Андраде має показати шлях і супроводжувати Бломберга та його супутників до Серрос Льянганаті в Східній Кордильєрі згідно з вказівками дерротеро Вальверде, відомому також і Бломбергу до місця, де Андраде сподівається знайти скарб, тобто сховане інками золото. Бломберг має взяти на себе всі витрати на експедицію: найняти пеонів, купити харчів і так далі. Андраде виступить у ролі провідника, що знає місце, де названі особи сподіваються знайти золотий скарб. День, коли експедиція вирушить у дорогу, буде визначено обома учасниками окремо.