Авантюра
- Автор: Авраменко Володимир
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Наука-Фантастика", 1994, №2-9
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Авантюра». Краткое содержание книги:
Сіро-зелені у вітанні підняли правиці до плеча. Мідноликі ж незворушно стяли поряд, насторожено втупившись прозорими очима в професора. Їх напружені, буйволові тіла нависли над сіро-зеленими як дві камінні гори над вкритими штучною зеленню свіжонасипаними могилами — від тих і від других віяло потустороннім холодом.
Наслідуючи сіро-зелених хірян, Горбатов привітався і замовк, допитливо вдивляючись у жаб’ячі обличчя, намагаючись розгадати їх задум.
— Семен Лапович! — один з них скорчив подобу усмішки й рекомендуюче кивнув у бік своїх колег. — Будеш працювати під керівництвом Жі і Ре. Чи може проти?.. — сарказм межував з погрозою.
— Ні, ні, — поспішно завірив професор — іншого виходу не бачив.
— От і добре. Пішли, нас чекають.
— Мені щось брати? — огледівся в кімнаті — спрацювала земна звичка. Завжди, коли відлітав у відрядження, брав із собою добру валізу.
Сіро-зелені хіряни перезирнулись.
— У тебе усе буде на місці, — його поблажливо заспокоїли.
Коли вони минули освітлений коридор й опинилися за межами його стін, всепроникаюча молочно-густа Імла заполонила їх у свої обійми, розмила постаті. Спасінням стали червонясті промені, що бризнули Із зеленої форми. По їх сліду імла танула, зникала, немов лід під вогненними ножами. Вони рушили вздовж сірих стін, котрі за ними тут же змикалися.
Невдовзі попереду з’явилися обриси приземкуватої круглої конструкції в діаметрі до кількох десятків метрів. По її периметру ледь-ледь висвічувалися різноколірні вогні, котрі ставали все більш яскравими і менш приємними — блиском працюючих газових різаків били в очі, викликаючи головний біль.
Коли підійшли, нижня частина конструкції Горбатову здалася перевернутою кришкою велетенської каструлі, яка в силу своєї випуклої конфігурації не могла втриматись без сторонньої допомоги і її підперли стояками, що нагадували ноги живого верблюда.
Спонукуваний хірянами, Горбатов піднявся у штучно замкнутий простір; розгублено опустився на вказане місце І відчув себе недолугим піддослідним цуциком в університетській лабораторії, що відчуває попереду глухий темний кут і пастку в ньому, тільки шляху до вороття назад не бачить. В розпачі прикрив очі долонею.
Розділ X
ПРИБУТТЯ
Коли закінчилось колисання й хіряни за пультом Із співчуттям І пошаною повернулися у бік своїх пасажирів, ті сумно перезирнулися — в ілюмінатор було видно тільки суцільну стіну води, неначе вони помилково опустилися на дно моря й попали в потужний придонний потік— мимо, чіпляючись гіллям І коріння за обшивку, проносились дерева й кущі. Окремо виділялися звуки глухих ударів по корпусу чимось твердим, масивним. Усі почувалися заложниками хірянської стихії.
Так продовжувалось більше години, й Горбатов під монотонний шум води задрімав— не злива, — апатія затопила душу, заволоділа тілом.
Пробудила тиша і тепле сонячне світло, що вдарило у відкритий отвір. З поверхні Хіра ледь-ледь піднімалися легкі випари, через які проглядалося сіре, буденне місто з однотипними, стандартними будівлями, що нагадували багатоповерхові бараки. І тільки в центрі низьке, швидко світліюче небо підпирали різнокаліберні за величиною камінні шпилі й округлі бані.
Місто лежало в низині прямо перед ними; ліворуч підносились гори, а праворуч, нижче міста, виднілося безмежне плесо води. Тільки колір у неї був неприродній, відлякуюче-кров’янистий.
Придивившись до змитої поверхні Хіра, Горбатов побачив підтвердження своєї думки — уся вона мала один відтінок, — пурпурний. «І як тільки ще й нас не змило…» — жахнувся.
Горбатов незчувся, як звідкілясь збоку тихо й плавно до них наблизився автомобіль, дещо схожий на наш мікроавтобус. По серпантину вузької дороги вони за кілька хвилин спустилися униз і були в місті.
Зупинилися біля нової споруди з високим гострим шпилем, по боках якої стояли більш старі, а нова була нібито втиснута зверху, без будь-яких ознак дисгармонії — навпаки, вона лише підкреслювала єдність стилю стародавніх зодчих.
По камінних східцях піднялися до невеличкого ганку, за котрим була простора світла зала з двома дверима в протилежній стіні. Одні, ліворуч були більшими І менш примітними — за кольором зливалися з окраскою стін. Другі ж, ближчі до них, виділялися різким сіро-сталевим блиском. Поміж них в скляній кабінці напівлежав мідноликий велетень. «Охоронець…» — зрозумів Горбатов — досвід перебування тут давався взнаки.