Пентаграма
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #5
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-6877-4
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Пентаграма». Краткое содержание книги:
В Осло, потомленому небувалою спекою та посухою, стається низка зухвалих убивств. При цьому вбивця на тілі у кожної жертви залишає діамант у вигляді пентаграми. Для розслідування цих злочинів керівництво поліції змушене об’єднати в одну команду двох своїх найталановитіших детективів – Харрі Холе та Тома Волера, які, проте, відчувають давню неприязнь одне до одного. Харрі навіть звинувачував Волера у причетності до вбивства своєї напарниці, однак усе списали на нервовий зрив та проблеми інспектора з алкоголем. Харрі Холе, як і завжди, доведеться докласти багато зусиль, щоб спіймати маніяка і вивести свого колегу на чисту воду…
Андерс Нюгорд слухав її з розкритим ротом. Його засмагле обличчя раптом зблідло.
– На все добре, – пробурмотів Харрі й вийшов.
Розділ 5
П’ятниця. «Андеруотер»
Харрі ненавидів тематичні паби: ірландські паби, паби, де всі п’ють, роздягшись до пояса, паби, де обговорюються новини, а найбільше – улюблені паби знаменитостей, де на стінах висять портрети скандально відомих завсідників. У «Андеруотері» це була каламутна суміш морських тем підводного плавання та піратської романтики. Щоправда, на четвертому півлітровому кухлі Харрі перестало дратувати й булькання зеленої води, й шоломи від скафандрів водолазів, і простенькі скрипучі меблі. Могло бути й гірше. Минулого разу народ вирішив розважитися співом, і в якийсь момент здалося, що він на мюзиклі, а не в барі. Харрі уважно оглядівся і зі спокійним серцем переконався, що ніхто з чотирьох гостей не збирається співати й танцювати.
– Як настрій? Святковий? – запитав він барменшу, коли та поставила перед ним кухоль.
– О сьомій вечора? – відповіла дівчина питанням на питання і дала йому сотню здачі, хоча слід було дві.
Якби Харрі міг, то вирушив би в «Шрьодер». Але йому чомусь думалося, що туди його не пустять, а піти і з’ясувати це не вистачало хоробрості. Не сьогодні. З того, що сталося в четвер, у його пам’яті залишились якісь обривки. Чи в середу? Хтось із відвідувачів згадав, що Харрі показували по телевізору як героя норвезької поліції, тому що він застрелив маніяка в Сіднеї. Хтось відпустив пару зауважень, якось його обізвав, і щось із цього Харрі не сподобалося. Цікаво, чи дійшло до колотнечі? Не виключено, що кісточки пальців і перенісся він міг розбити, спіткнувшись об бруківку на Доврегате.
Задзеленчав телефон. Харрі подивився на номер і у черговий раз відзначив, що дзвонить не Ракель.
– Слухаю, шеф.
– Харрі? Ти де? – Б’ярне Мьоллер був стривожений.
– Під водою. В барі «Андеруотер». А що таке?
– Якою ще водою?
– Солонуватою. Напіврічковою-напівморською. У вас – як це? – дуже зайнятий голос.
– Ти п’яний?
– Не так, як хотілось би.
– Що?
– Нічого. Акумулятор сідає, шефе.
– Один співробітник, який був на місці злочину, погрожував написати на тебе рапорт. Говорить, ти був п’яний, коли прийшов.
– Чому погрожував, а не погрожує?
– Я відрадив. Ти був п’яний, Харрі?
– Звичайно, ні, шефе.
– Ти точно впевнений у тому, що зараз говориш, Харрі?
– А ви точно впевнені в тому, що хочете це знати?
Мьоллер незадоволено зітхнув у слухавку:
– Харрі, так далі тривати не може. Я змушений вжити заходів.
– Добре. Спершу усуньте мене від цієї справи.
– Що?
– Ви все прекрасно розчули. Я з цією свинею працювати не буду. Знайдіть іншого.
– У нас не вистачає людей, щоб…
– Тоді звільняйте. Мені начхати.
Харрі поклав телефон у внутрішню кишеню. Він чув, як голос Мьоллера тремтить і б’ється об грудну клітку, навіть приємно. Допивши пиво, Харрі встав і похитуючись вийшов назустріч теплому літньому вечору. Третє таксі, яке він окликнув на Уллеволсвейєн, зупинилося.
– Хольменколлвейєн, – сказав Харрі й відкинув спітнілу голову на прохолодну спинку шкіряного сидіння.
По дорозі він дивився в заднє вікно, спостерігаючи, як у блідо-голубому небі крутяться у пошуках їжі ластівки. В повітрі якраз з’явилася мошва. Саме час для ластівок, аби підкріпитися, з цієї миті й до заходу сонця.
Таксі зупинилося біля великого і трохи похмурого дерев’яного будинку.
– Під’їхати до ґанку? – запитав водій.
– Ні, постоїмо тут, – сказав Харрі.
Він подивився на будинок. Йому здалося, що у вікні він помітив Ракель. Олегу, напевно, скоро пора в ліжко. Уперше з моменту суперечки Харрі приїхав сюди. На душі скребло…
– Сьогодні ж п’ятниця?
Таксист із побоюванням подивився в дзеркало і повільно кивнув.
Дні. Тижні. Господи, як же швидко ростуть ці хлопчиська!
Харрі помасажував обличчя, намагаючись втерти трохи життя в те, що зараз найбільше нагадувало посмертну маску.
Адже взимку здавалося, що все не так уже й погано.
Харрі тоді розкрив кілька великих злочинів, у нього був свідок у справі Елен, він не пив. А ще Ракель і він перейшли від простої закоханості до спільного будівництва сімейного життя, і йому це подобалося. Подобалися виїзди на природу, пікніки для дітей, де Харрі смажив на вугіллі м’ясо. Подобалося запрошувати батька і Сестреня на недільну вечерю і дивитись, як його сестра з синдромом Дауна грається з дев’ятирічним Олегом. І найчудовіше – закоханість не проходила. Ракель навіть почала міркувати, що непогано б Харрі переїхати до них, аргументуючи це тим, що будинок занадто великий для них із Олегом, а Харрі не дуже прагнув знайти контраргументи.