Пентаграма
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #5
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-6877-4
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Пентаграма». Краткое содержание книги:
В Осло, потомленому небувалою спекою та посухою, стається низка зухвалих убивств. При цьому вбивця на тілі у кожної жертви залишає діамант у вигляді пентаграми. Для розслідування цих злочинів керівництво поліції змушене об’єднати в одну команду двох своїх найталановитіших детективів – Харрі Холе та Тома Волера, які, проте, відчувають давню неприязнь одне до одного. Харрі навіть звинувачував Волера у причетності до вбивства своєї напарниці, однак усе списали на нервовий зрив та проблеми інспектора з алкоголем. Харрі Холе, як і завжди, доведеться докласти багато зусиль, щоб спіймати маніяка і вивести свого колегу на чисту воду…
– Сподіваюся. – Він застебнув жилет і дістав із шафи піджак. – Ти випрасувала носовички, люба моя?
– Вони в тебе у валізі, разом зі шкарпетками, – відповіла вона.
– Чудово.
– Ти їдеш на зустріч із ними?
Він підійшов до ліжка і схилився над нею.
– А ти як гадаєш?
– Не знаю. – Вона обняла його за шию. – Щоразу, коли ти повертаєшся, від тебе пахне жінкою.
– Це тому, що я ніколи не від’їжджаю надовго, люба моя. Як давно ми разом? Двадцять шість місяців? Значить, ось уже двадцять шість місяців я пахну тобою.
– І тільки? – Вона притягнула його до себе.
Він легко поцілував її в губи:
– І тільки. Вибач, люба моя, літак… – І вивільнився з її обіймів.
Вона дивилася, як він підходить до комода, висуває шухляду, дістає паспорт і квитки, кладе їх у кишеню і застібає піджак. І все це одним плавним точним рухом, що одночасно і збуджувало, і лякало її. І якби велика частина його дій не супроводжувалася тією ж точністю й упевненістю, вона б сказала, що він, напевно, все життя вчився йти геть. Покидати.
Хоча за останні два роки вони стільки часу провели разом, вона знала про нього на подив мало. Він ніколи не приховував, що в минулому житті у нього було дуже багато жінок. Говорив, що часто міняв коханих тому, що відчайдушно шукав її. Кидав чергову, як тільки розумів, що це не вона, і продовжував пошуки доти, поки два роки тому прекрасного осіннього вечора доля не привела його в бар на Вацлавській площі, де він і зустрівся з нею.
Найчарівніша історія безладних зв’язків, яку вона коли-небудь чула.
В усякому разі, краще, ніж у неї. Вона продавала любов за гроші.
– Навіщо ти їдеш в Осло?
– У справах, – відповів він.
– Чому ти мені ніколи про них не розповідаєш?
– Тому що ми любимо одне одного.
Він тихо зачинив за собою двері, і вона почула його кроки на сходах.
Знову сама. Вона заплющила очі й подумала, що добре буде, якщо його запах залишиться в ліжку до його приїзду. Поторкала ланцюжок на шиї. Відколи він його подарував, вона ніколи його не знімала. Навіть у ванні. Провела пальцями по кулону і згадала про його речі. Про білий накрохмалений пасторський комірець, який поклала поряд зі шкарпетками. Чому вона про нього не запитала? Можливо, тому, що відчувала: вона і так ставить надто багато питань. Їй не хотілося його дратувати.
Зітхнувши, вона подивилася на годинник і знову заплющила очі. День був порожній. О другій – консультація у лікаря, й усе. Вона почала відлічувати секунди, а пальці все гладили кулон – червонястий діамант, огранований зірочкою.
На першій сторінці «ВГ» поміщалася стаття про «коротку, але бурхливу історію» Камілли Луен і одну знаменитість зі студії норвезького державного радіомовлення – НРК, чиє ім’я, одначе, не розкривалося. Газета роздобула розмите курортне фото Камілли у відкритому купальнику. Очевидно, щоб підкреслити натяк статті на основну складову історії.
«Дагбладет» цього ж дня опублікувала інтерв’ю зі старшою сестрою Лісбет Барлі, Тойєю Харанг. У статті, під заголовком «Вона завжди йшла», Тойя згадувала звички Лісбет і намагалася пояснити її поведінку: «Вона пішла зі “Спіннін Віл” – то чом би і зараз не піти?»
На фотографії Тойя, всміхаючись, позувала в ковбойському капелюсі. Харрі подумав, що вона навряд чи хотіла, щоб її зберегли з усмішкою до вух, але фотографи не попередили її, коли почали знімати.
– Пива. – Він сів за барну стійку «Андеруотера» і взявся за «ВГ».
Писали, що всі квитки на концерт Брюса Спрінгстіна на стадіоні «Валле Говін» продано. Чудово. З одного боку, Харрі терпіти не міг концертів на стадіонах. А з іншого – пам’ятав, як років у п’ятнадцять Ейстейн намалював фальшиві квитки на концерт Спрінгстіна, і вони вдвох пробралися з ними в «Драмменсхаллен». І всі були на висоті. І Спрінгстін, і Ейстейн із Харрі.
Відклавши цю газету вбік, він розгорнув «Дагбладет» на сторінці з портретом сестри Лісбет. Схожість була приголомшлива. Харрі дзвонив їй у Трондхейм, але нічого від неї не дізнався. Вірніше, нічого цікавого. Не його провина, що розмова затягнулася хвилин на двадцять. Вона пояснила, що в її імені наголос падає на «я»: «Тойя» і назвали її зовсім не на честь сестри Майкла Джексона, яку звуть Ла-Тóйя з наголосом на «о».
Зі зникнення Лісбет минуло чотири дні, а справа – чесно кажучи – не просунулося ні на йоту.
Те ж стосувалось і вбивства Камілли Луен. Навіть Беата засумувала. Всі вихідні пропрацювала, допомагаючи небагатьом слідчим, що залишилися на літо, і нічого. Хороша вона дівчинка, Беата. Жаль її.
Оскільки Камілла була дамою світською, вони спробували відновити картину її пересувань за тиждень до вбивства, але й це ні до чого не привело.