Лук Нічної Громовиці

Не довго думаючи, Інга вистрілила у темряву навмання. Уздовж траєкторії польоту стріли спалахнули десятки різнокольорових вогників, почулися якісь дивні зітхання і стогони. А стріла зникла — згоріла, неначе бенгальський вогонь. Дівчинка вистрілила ще раз, потім ще і ще. Вона стріляла у темряву, доки скінчився весь боєзапас, але примар, що заполонили коридор, здавалося, менше не стало.

— І що ти тепер збираєшся робити? — насмішкувато поцікавився Космотумен.

— Полечу по нові стріли! — сказала Інга і відчинила вікно.

Летіти їй довелося дуже швидко — гроза вирувала далеко на півдні.

Нічна Громовиця була дуже заклопотана.

— На заході два нові прориви! — гукнула, побачивши несподівану гостю. — Грозовик скоро повернеться!

— У мене закінчилися стріли!

— Я дам тобі ще, але зараз не це головне. Ти маєш спуститися під землю і передати моїй кузині, Підземній Громовиці, ось цей ключ.

— Під землю?! — здивувалася Інга. — А як я туди потраплю?

— Вихор тебе доправить. Але слухай уважно, що маєш зробити. Цей ключ відмикає підземний арсенал. Моя кузина свій загубила, от Громи і викували для неї новий. Пригадуєш, я казала, що під вашою школою розташовані Ворота Підземного Вогню? Їх треба втримати, доки повернеться Грозовик. Поквапся, бо Космотумен вже готує військо до штурму!

— Я щойно з ним розмовляла…

— То він вже у школі?! — не на жарт стривожилася Громовиця Ночі. — Стривай, хоч прориви в озоновому фронті і значні, але Космотумена ніхто не бачив. Щось тут не так…

— А може, він з Антарктиди приперся? — Інга чомусь була переконана, що це саме так.

— Треба буде розвідників запитати, хоча це не так важливо, — мовила заклопотана Громовиця і зітхнула. — Зараз нас може врятувати тільки диво.

Інга все зрозуміла без зайвих слів. Притиснувши коробки зі стрілами до грудей, вона полетіла так швидко, як тільки могла, і вже за хвилину була у школі. Вона наказала вихорові доправити її до Воріт Підземного Вогню. Коли вихор поніс дівчинку вниз, вона трохи побоювалася, що вдариться об землю, але страхи виявилися марними — земля раптом стала схожою на густу-прегусту темряву, крізь яку можна було спокійнісінько летіти, не відчуваючи жодного опору.

Невдовзі очі звикли до навколишнього мороку, тож Інга почала помічати дивовижні фосфоричні жили в надрах землі та міріади рухливих цяточок.

Біля Воріт Підземного Вогню в сяючих обладунках, зі списом у руці стояла строга на вигляд жінка. Інга здогадалася, що то Підземна Громовиця.

— А я до вас, — мовила Інга, забувши навіть привітатись, бо була надзвичайно вражена видовищем довкола. — Мене послала Громовиця Ночі, щоб я віддала вам ось цей ключ.

— Дякую, — усміхнулася Підземна Громовиця і відімкнула ключем величезну шафу, де акуратними рядами стояли списи. — Ти дуже вчасно.