Матінка Макрина
- Автор: Денель Яцек
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-14-0
- Переводчик: Андрей Владимирович Бондарь
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Матінка Макрина». Краткое содержание книги:
Так я могла би сказати. Але не сказала. Помолімось, — буркнула я лише, — помолімося за Вінча, бо грішний він був, як усі ми. Вона притакнула, встала і впала навколішки. Вона — перед Вінчевою іконою, що в кутку висіла, я — перед маленьким хрестиком із двох деревинок на двох камінчиках, що його берегла в невеличкому сховку. Вона по-своєму, а я по-своєму. От тільки не могла я молитися за нього надто пристрасно. Господи Ісусе Христе, найвелебніший, якщо доведеться тобі віддати його на муки, а, мабуть, доведеться, не муч його, прошу Тебе, набагато сильніше, ніж він мене мучив. А потім тричі «Царство Небесне», десять разів «Отче наш» і щось іще, поки Лизавета не підвелася з колін.
І я поставила хрестика на стіл, бо вже ніхто мені його не розіб’є.
*
Принесли мені Вінча на попоні — четверо їх було, кожен тримав за свій край, на обличчях усі червоні від напруження, хоч він зовсім не такий уже й великий чи важкий. Вони занесли його й зупинились, роззираючись по хаті, і поглядом питають, де класти, — а що я їм скажу, що жодного столу пристойного роками не було, бо стіл від гарнітуру шлюбних меблів він програв у фараона, не минуло і кварталу з дня шлюбу? Що останній стіл, на якому він би міг ще лежати й не звисати головою з одного краю й обцасами — з другого, Вінч сам зламав у шалі, ганяючись за мною з мотузкою в руці, а потім порубав і спалив у пічці, коли однієї ночі вигнав мене з дому й сам мусив палити? Брати бачили, що на столику, котрий якимось дивом уцілів, він не вмістився б навіть навскіс. Я б запропонувала на ліжко, але на яке ліжко? Він мав свій пияцький барліг, клубок ганчір’я, просмерджений блювотою, я — такий вим’ятий сінник, що плаский, як власяниця. Кладіть, — сказала, показуючи на підлогу. Вони перезирнулися ніяково, але поклали.
Лизавета крутилася, свічі принесла, пробувала якось їх порозставляти навколо попони, на якій Вінч лежав, раптом такий малий, менший, ніж за життя, скорчений і вихудлий. Щелепа в нього була не підв’язана і видно було, як тільки два чи три ікла стирчать з чорної діри, з боків щоки стягнуті, сині, порослі короткою сивою щетиною, десь два дні неголеною, а може, і три. Труп невеличкий, а дух ще менший, — подумала я.