Гроші. Ч 1. Сизий світанок

Перший раз Саша взяла участь у масових акціях протесту, ще коли навчалася в університеті. Вона сиділа в задрипаному офісі партії і координувала дії різних вуличних груп – не те щоб у неї виявився грандіозний талант до цього, просто в офісі ніхто лишатися не хотів: всі бігли на вулицю, у натовп – поштовхатися з міліцією, покричати образи на адресу президента чи уряду, словом, хлопців тягнуло на подвиги. Проте час йшов, акція протесту тривала, але ніяк не могла дістатися хоча б якої-небудь мети. Механічне махання прапорами втомлювало і дратувало, як і безглузда штовханина з ментами, але придумати щось оригінальне, цікаве, щоб це показали по телевізору і написали в інтернеті, не кажучи вже щоб підштовхнуло владу на компроміси, ніхто толком не міг: всі були зайняті поточними справами.

Користуючись нагодою і вільними хвилинами біля телефону, Саша міцно взяла комунікацію з політичною опозицією і координацію загонів у свої руки, паралельно придумуючи дрібні витівки. Спочатку хлопці не дуже зважали на її пропозиції, діяли неохоче, але одного чудового ранку вони побачили, що в медіа про них заговорили трохи іншою тональністю. Апогеєм Сашиних придумок стала провокація під адміністрацією президента: вона запропонувала кинути туди коктейль Молотова, щоб було і красиво, і медіагенічно, але без жертв і травм. За час протесту навколо неї згуртувалася невеличка група довірених осіб: талановитий піротехнік-самоучка, який міг зробити вибухівку, здається, навіть із газети, упертий радикал-анархіст і беззастережно-сміливий студент історичного факультету універу ім. Тараса Григоровича. Як потім здогадалася Саша, хтось із цієї трійці і був зрадником, можливо, навіть, працівником якогось силового відомства. Їм дозволили зробити вибухівку, пронести її крізь кордони і навіть кинути – а потім всіх пов’язали. Окрім Саші, бо в той день вона вперше вийшла з офісу на вулицю, щоб подивитися, як воно там ведеться.

А потім вибухнули події «Дев’ятого березня». Це вже згодом, аналізуючи всю свою діяльність в середовищі українських націоналістів, сумніваючись в своїй правоті або неправоті, вишукуючи, наче вошей, помилки, вона задумалась над тим, кому був вигідний саме такий перебіг подій – силовий варіант, який жодним чином не міг привести акцію протесту до перемоги – лише до нищівної поразки, розгрому. Що насправді тоді і сталося. Щоночі Саша чекала арешту, лежала під ковдрою, скрутившись калачиком, тремтіла, прислуховуючись, а чи не стукають у двері, чи це вітер розгойдує гілку за вікном і стукає в скло? Але за нею не приїхали. І навіть не прийшли. І навіть не викликали. Чи то вважали, що її роль незначна, чи то арештованих і завербованих ув ті березневі дні було так багато, що в якійсь студентці юридичного факультету, що сиділа на телефоні і придумувала прес-релізи, просто не було потреби. В пастку потрапили такі крупні риби, що дрібноту не встигали навіть ставити на облік та допитувати.