Монгольськими шляхами (вибране)
- Автор: Кривенко Владимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Стрельбицький
- ISBN: 9781387721276
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Монгольськими шляхами (вибране)». Краткое содержание книги:
Головним казначеєм був обраний, на його ж пропозицію, Степан, що тут же за столом зібрав з нас по 100 тугрів на харчі та інше.
Коли трапеза закінчилась чаюванням, посуд був вимитий і схований, а ми розсілись по своїх місцях, оформлюючи наші усні домовленості на папері, до нас знову завітав Анатолій Іванович. Традиційним вигуком:
– Та-а-ак!!! – зустріли ми нашого пізнього гостя. Анатолій Іванович, теж традиційно взявся руками в боки і промовив, здивовано хитаючи головою.
– Ну, хлопці! Ви на перестаєте мене вражати; он, ваші колеги, ще й постільну білизну і посуд не одержали, мабуть на голих матрацах ночуватимуть, а вже так новосілля відмітили, що, боюсь, лише по обіді до тями прийдуть… А ви за цей час цієї кошари лялечку зробили, а, от щось, жодної пляшки не бачу… А як же новосілля?
– Так у нас, Анатоліє Івановичу, така робота, що новосілля буває по два рази на місяць, – розвів руками я. – Втомилися, не встигаємо відмічати…
– А, крім того, – додав Віктор, – ми з України, у нас так заведено – перед усім побут налагоджувати, щоб з приємністю в домівку з роботи повертатись…
– І в Кавказє так, – не втримався Аліко, і мі в чістотє прівиклі..
– А я атавсюду панімножку, но тожє свінарнік нє виношу! – підтримав і Степан.
– Добре, хлопці, що ви такі однодумці! А я до вас з новиною і за вашою, можливою, згодою.
Як ви розумієте, ні монтажної, ні налагоджувальної роботи на харчокомбінаті зараз нема, бо й сам харчокомбінат ще не існує. Отже ви маєте повне право відпочивати, очікуючи фронт робіт. Ваш атестат у вас ніхто не відбере, гроші вам платитимуть у будь-якому разі.
Але, є пропозиція:
СУ Електромонтаж, який має виконувати свої роботи на харчокомбінаті і куди ви відряджені по монтажному контракту, зараз веде монтаж на килимовій фабриці, і з радістю прийняв би вашу допомогу, як фахових спеціалістів. Повторюю: – ніхто вас не примушує, ваше рішення цілком добровільне.
– Ну, щодо мене, – сказав я, знизуючи плечима, я ж не в санаторій, – я працювати їхав, а килимове виробництво ще ніколи не бачив. Це ж цікаво! Я згоден!
– І я, і я, і я! – зголосилась уся наше команда.
– Знову по-хорошому дивуєте мене, хлопці! – в моїй команді, крім вас, 30 спеціалістів: – з Москви, Ленінграду, Прибалтики, Кубані… То з них лише троє згодились… З Прибалтики…
– Ну, хто на що вчився… – хмикнув Валера.
Обвівши нас довгим допитливим поглядом, Анатолій Іванович сказав:
– В СУЕМі, до атестату ще невеличкі преміальні виплачуватимуть, як і своїм кадровим монтажникам.
Ну, добре, потрудились ви сьогодні на славу, відпочивайте. Завтра о дев'ятій – я у вас. Повезу вас у відділ кадрів СУЕМу, оформлятись, а потім, вже з усіма «новоселами», що до того часу, сподіваюсь, отямляться – в Консульство на «установчу бесіду»…
Ранок без, вже звичного, стукоту коліс, без коливання ліжка… Ніяк не можемо зорієнтуватися в часі. Сонечко вже встало, але ж в Києві лише третя година ночі… Встаємо, вмиваємося, чистимо зуби «бордоською рідиною», в ній же і чай заварюємо… Спати хочеться страшенно – ледве край чашки губами знаходимо, бо несила очі розплющити…
Стукіт в двері… Невже вже дев'ята година?
– Ну молодці! Вже й вмилися, й поснідали! На вас що, навіть зміна часу не впливає?
– Ох, впливає, Анатолію Івановичу! Ще й як впливає, але ж є таке жорстке, як постріл, слово – «треба»…
Відвідини відділу кадрів в СУЕмі пройшли, як в тумані. Щось у нас питали, ми щось відповідали-підписували. В решті-решт, одержали ми якісь папірці чи то посвідчення, чи то перепустки і пішли на установочну бесіду до Консульства, де на нас чекав натовп з 27 опухлих «новоселів».
Ми ще незнайомі, але враження одержуємо таке міцне, стале і правдиве, яке не покинуло нас до кінця відрядження…
… Наше небажання ледарювати було сприйняте абсолютною більшістю байдикуватої групи, як виклик. Повертаючись з роботи, стомлені, замурзані, о, скільки ми одержували і в спину і в обличчя тупих образливих прозвисьок від самовдоволених нероб!
– Ги-ги-ги! Пасматрітє на етіх куркулєй! Всє дєньгі заработать хатят! Какіє жє ето інженєри? – Так, слєсарішкі трєтьєго разряда!.. За пару паршивих тугріков свой жє пуп партвут с удавольствієм!
Визнаю, нас невимовно дратувало це тупе нахабство, але, якось, після чергового «прогону крізь стрій з обливанням помиями», зібрались ми за вечерею і в дружній розмові виплило, що будь-який наш контр випад тільки розпалює «колег». Отже вирішили ми, або взагалі не відповідати на нетверезу дурню, або, у крайньому разі, обмежуватись фразою: