Монгольськими шляхами (вибране)
- Автор: Кривенко Владимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Стрельбицький
- ISBN: 9781387721276
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Монгольськими шляхами (вибране)». Краткое содержание книги:
Побачене просто не вкладалось в голову; одержати комфортабельне помешкання, а при звільненні, по завершені контракту, вчинити такий акт вандалізму. Нащо??? Заради жлобської економії, щоб відвезти вкрадені лампочки-патрони в Союз?
– Мийтесь, хлопці, чепуріться, а я, поки що, місцеві магазини на наявність електротоварів та харчів перевірю, – сказав я, змотуючи «авоську» тугим клубком, щоб не дуже віддувала кишеню.
– О! І я з тобою, – зголосився Степан.
Неподалік нашого будинку знаходився «іх делгуур» – великий торгівельний комплекс. Купили ми там десяток лампочок іркутського виробництва по 0,8тг/шт. (22 коп), кілька патронів, розеток, вимикачів, а також – консерви, хліб, масло, пару кіло картоплі та лоток яєць… Передбачаючи велике прання, я хотів ще купити прищіпок, але Степан відмовив мене від зайвої витрати грошей, загадково пообіцявши принести з піввідра прищіпок, і цілком безкоштовно…
– То мені за відром збігати? – скептично запитав я.
– А ти не смійся, зараз повні кишені наберемо. Ми у відрядженнях, навіть в Союзі, завжди так робили…
– Ну, чаклуй, Хоттабиче!
– Йди за мною, зараз начаклуємо, – пообіцяв Степан, повертаючи у двір довгого чотириповерхового будинку.
На кутах майже всіх балконів від другого до четвертого поверху були приварені арматурні прути, між ними майоріла на натягнених мотузках, різнокольорова білизна…
– А от, тепер, уважно дивись під ноги – почнемо збирати врожай прищіпкопаду…
– Степане, та якось незручно… Два радянські спеціалісти, інженери…
– До чого тут «незручно»? Ти подивись на ті прищіпки! Вони ж тут не одну зиму пролежали, і нікому з тих ледарів, що з рук їх випустили, до них діла не було! А ми відмиємо, почистимо, відремонтуємо, нове життя їм дамо, то вони ще й не тільки нам добру службу послужать!
Їх же хтось зробив, вклав у них свою працю і сумління! Мусимо ж ми подавати приклад шанобливого ставлення до праці інших!
Не маючи, що заперечити, похитав я головою і підняв одну, а потім ще три підряд зовсім ще нові прищіпки…
З того походу принесли ми з Сашком три, а може й чотири десятка прищіпок.
В квартирі творився повний безлад. Хлопці, виявляється, ще не мились, але з кутків стелі було зметено чорне павутиння, підлога сяяла вологою чистотою. Віктор з Валерою домивали вікна. Відключені від мережі холодильник і електроплита були залишені для «спеціалістів з КВПтаА», – тобто для нас з Аліко.
– То ви ще не мились?
– Е-е-е, дарагой, – пояснив порушення наказу Аліко. – какой смісл міться самому, адеват чістоє, чтобі в етім свінарнікє снова патерат человеческій облик? Да і как в темноте мітся? Можно нечаянно что-то второстепенноє два-трі раза помит, а самое главноє прапустит!
– Ну, припустимо, «саме головне» тобі не скоро знадобіться…
– Е-е-е! Не гаварі так! Пасмотрім, как карта ляжет!..
– Ну, добре! Мо-лод-ці! Хвалю за ініціативу! А тепер, Аліко, щоб не втратити твоїх професійних навичок гірського орла, ось тобі комплектуючі. Підключи патрони, де треба, і вкрути лампочки, це робота на висоті – якраз для тебе, а я розберусь з кухонною автоматикою і полагоджу розетки.
Не встигли ми ще приступити до робити, як в двері гучно і вимогливо постукали. Відкриваю двері – там наш Сашко з пачками постільної білизни, з-за якої його майже не було видно, – мусив ногами стукати.
– Там ще шість ковдр, кухонний посуд і приймач «ВЕФ», – промовив він, відсапуючись. – Треба, щоб ти, як группенфюрер, за все розписався.
– Ясно, веди. Тільки от, що. Треба позбутися цього фашистського сленгу. Ми, все ж, за кордоном…
– Тоді, може, «бугор» – запропонував Валера. – Тільки не по-блатному, а по-французьки – «Монтекюль»…
– А! – махнув я рукою – хоч горщиком звіть, лишень в піч не ставте…
До сьомої години вечора квартира наша сяяла чистотою і електричними вогнями. Розетки-вимикачі відремонтовані, лампочки вкручені, кухонний інвентар перемитий і готовий до використання. Особовий склад чисто вимитий і поголений. На пательні вже шкварчала картопля на салі з яєчнею, там керував процесом Сашко, а Степан, ретельно прибравши сміття з лоджії, натягував мотузки-струни для білизни. На газетці підсихали відмиті і відреставровані прищіпки, готуючись до роботи за призначанням.
Нарешті Сашко покликав до столу, і ми, невимовно зголоднілі, зібрались на нашу першу трапезу, що об'єднувала в собі і обід і вечерю. Під стукотіння ложок і виделок пройшли і наші перші установчі збори, де був вирішений порядок чергувань «по камбузу», порядок закупівлі продуктів і інших, необхідних товариству речей.