Все починається в тринадцять

— І що це у вас за штука? — озвався з порогу дідусь. — Мабуть, соковижималка на батарейках?

Ми так і полягали зі сміху.

— Що тут за гамір? — підійшла бабуся.

— Проходьте, сідайте ближче, зараз ми вам покажемо, що вміє робити ця соковижималка, — сказав Олег. — іду, який ваш найулюбленіший фільм?

— «Чапаєв».

Олег швиденько знайшов в інеті цей фільм для перегляду онлайн. Що почалося... Дідусь то спереду, то ззаду уважно оглядав ноутбук, навіть світло увімкнув, бо не вірив, що «соковижималка» працює без дроту… А приголомшена бабуся мовчки спостерігала за цим дивом.

Але це був лише початок. Далі Олег увімкнув «Skype» і вебкамеру. На моніторі з’явився його батько, який шанобливо привітався з дідом і бабусею. Спочатку дідусь не повірив і сказав, що це якесь саморобне кіно. Тато Олега голосно розсміявся і поцікавився у дідуся про сільське життя. Бабуся охоче підтримала діалог, а наприкінці висловила думку про технічний прогрес: «Навидумують казна-що, а люди живуть бідно і нещасно. Краще б свої витівки направили туди, куди треба». І пішла поратись.

Переглянути «Мадагаскар» того вечора не вдалося...

— Знаєш, Сер, нехай ноутбук побуде в тебе, щоб ти не нудьгував. Заряду акумулятора вистачить на пару годин. А завтра завезу шнур, — сказав Олег, і вони почали збиратися додому.

— А ти?

— Він мені не потрібний, бо ми завтра з Оксаною цілий день кататимемося на скутері.

— Сергію, я вже не шкодую, що приїхала.

— Завтра плануємо до обіду загоряти на Ворсклі. Так що, Серж, вичухуйся швидше. Між іншим, сьогодні бачив Дмитрову бабцю. Говорить, що Дмитро, може, і не приїде.

— Шкода, — промовив я зажурено.

Але не Дмитро мене хвилював, а те, що Оксана з Олегом добре здружилися.

— Та не переймайся ти так, Серж. Можна і я тебе так зватиму? — усміхнувшись, Оксана взяла мене за руку. — Зрештою, і без вашого Дмитра нам не доведеться нудьгувати.

— Скутер запросто потягне трьох. Будемо разом їздити на Ворсклу, — додав Олег. — Завтра до тебе навідаємося. Тримай хвіст бубликом! Та не довго зависай в інеті, бо на рахунку лишилося мало грошей.

«Привіт, селюкам! Хвала рукам, що хлібом пахнуть! Ти не повіриш! Предки придбали путівку до санаторію в Ялті. На знак солідарності з тобою я відмовився їхати з ними, — повідомляв Андрій ВКонтакті. — Як ти там? Чи усі зірки полічив на небі? А мене просто розпирають ідеї майбутніх проектів. Ось один з них: я хочу написати таку програму, яка б з неймовірною точністю прорахувала наперед правильність дій та вчинків людини. Звичайно ж, у розумних межах. Наприклад, ти за допомогою коду вводиш у програму певну дію, а вона видає ймовірні проколи, які чекають на тебе, або навпаки — тішить успішними результатами. Навіть є деякі напрацювання. І взагалі, маю стільки цікавих ідей! Не сумуй. На нас чекають грандіозні справи! Вибач».