Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
— На сто років, — тихо прошепотів Богдан. — Через горщик мідного дріб’язку й скриню поношеного татарського мотлоху.
— І ти б там замість нього сидів ці сто років! А потім що? Теж би тут шастав, шукав собі іншого дурня замість себе? А ще кажеш, я — не недоумок! — схлипуючи, Тетянка перев’язувала хусткою кривавий поріз на Богдановому плечі.— Навіщо ти з ним пішов? З ним же треба добровільно піти, інакше в нього й влади над тобою немає…
— А як ти здогадалася мій меч прихопити? — спитав Богдан.
Тетянка знітилася, ховаючи зарюмсані очі:
— Та вигадали собі дурницю, що здухач ти крутий, а так узагалі найзвичайнісінький! Фігня! Думаєш, я не бачила, як ви в клубі на ваших турнірах рубаєтесь? І як ти виграєш?
— Ти що, на мене дивитись приходила?
— Дуже воно мені треба, на тебе дивитись! — пирхнула Тетянка. — Я так, просто випадково мимо проходила!
— Ну й мені теж не треба, щоб ти на мене дивилась. Можеш більше мимо не проходити!
— Я вже давно хочу це зробити! — майже простогнала Ірка. Вона підлетіла на своїй швабрі, схопила Богдана й Тетянку за комірці й безжалісно затермосила, примовляючи: — Якщо ви негайно не припините свій скандал, я вас на фіг у Дніпро кину й утоплю раз і назавжди! Ну й набридли ж ви мені!
Вони йшли до конопляного гаю, туди, де залишився їхній намет. Біля багаття нікого не було — схоже, з Пилипових волхвів уже було досить і вони повлягалися спати.
— Ой, який гарний панич і які гарнесенькі панночки! — лагідно проспівав чоловічий голос. Високий хлопець у червоному жупані визирнув зі щілини в земляному пагорбі.— А ви здогадайтеся, що є в цьому пагорбі?
— Нам нічого не треба! — похмуро буркнула Тетянка, і друзі поспішили до намету.
Похитуючись, Богдан дошкандибав до свого матраца й упав на нього, не роздягаючись.
— Бідолаха, заснув раніше, ніж ліг, — Тетянка потягла через голову светр.
Полог намету раптово відсунувся — досередини залізла чорновуса голова й повела лукавими темними очима:
— Ой, панночки, любоньки, а хочете знати, де заховано скарб? Та що ж я питаю, хто ж цього не хоче!
— Ми, ми не хочемо! — загарчавши не згірш за Ірку, Тетянка розвернулася й обома руками випхала голову геть.
— От який настирний, прямо як торгівельні агенти, котрі ото по офісах лазять! Узагалі слів не розуміє!
— А знаєш, по-моєму, це інший, — невпевнено мовила Ірка.
— Той чи інший, мені все одно, я спати хочу! Теж мені, острів скарбів! Острів чудовиськ! — Тетянка пірнула під ковдру й погасила лампу.
Якийсь час усе було тихо, тільки за стіною намету тупцяли чиїсь обережні кроки.
Полог непевно посмикали, а потім знову відсунули.
— Я, звісно, вибачаюсь… — забелькотіла біля входу темна тінь. — Тільки чи можна спати, коли трапилась така нагода стати багатим!
Застогнавши так, що стогін більше нагадував ревіння ведмедя, Тетянка увімкнула лампу й з усієї сили пожбурила пластиковим кухлем у ще одну вусату пику.
Досадливо крекнувши, пика щезла.
Дівча підхопилося, швидко написало щось на папірцеві, вилетіло назовні й прикріпило його на намет. А потім повернулося назад і впало на матрац. За мить воно вже рівно сопіло.
Ірка прислухалась. За стінами намету, як і раніше, тупцяли кроки. Часом вони завмирали біля входу й, постоявши, рушали далі. Полог більше ніхто не смикав.
Не витримавши, Ірка взяла ліхтарик і вибралась назовні. Темні постаті шастали туди-сюди. З’являлись то яскравий жупан, то сині шаровари. Вони зупинялися біля входу, пробігали очима по папірцеві й, розчаровано зітхнувши, прямували далі, до сусідніх наметів.
Ірка посвітила ліхтариком на аркуш.
Кругла пика з довгими вусами й козацьким чубом була перекреслена хрест-навхрест, а знизу великими буквами написано: «Скарбів не пропонувати!».
Розділ 14
Зустрінемось у вівтарі
— Отже, кажеш, світиться й притягує? — задоволена Тетянка, швидко, наче білка, гризучи черствий учорашній рогалик, взула кросівки.
Вона закинула за плече зібраний рюкзак, вилізла з намету й, глянувши на годинника, присвиснула:
— Ну й заспалися ми після вчорашнього! Треба рухатись!
— Прощатись будемо? — спитала Ірка, із сумнівом поглядаючи на нерухомі зарості конопель. Спілкуватися з Пилипом їй не хотілося, але, може, варто було подякувати за намет?
— Якщо я з ним попрощаюся, то раз і назавжди! — із погрозою в голосі відповіла Тетянка. — Хай краще сам подякує, що ми всі його коноплі не витолочили!