Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
— На що це, по-вашому, схоже?
Тінь нахилився.
— На слід величезного собаки, — відповів він. — Як сказав би доктор Ватсон.
— Так, — відповіла вона. — Саме на це і схоже.
— Але навіть якщо тут водиться собака-привид, — сказав Тінь, — він не мав би залишати слідів, згодні?
— Якщо чесно, то я не спеціаліст у цих питаннях, — відказала Мойра.
— Колись у мене була подруга, яка могла б гарненько про це все розповісти. Але вона…
Мойра замовкла. А тоді, вже радісніше, мовила:
— Знаєте, в місіс Кемберлі, яка живе за два будинки звідси, є доберман. Оце сміхота.
Тінь був невпевнений, кого вона вважала сміхотою — місіс Кемберлі чи її собаку.
Події минулої ночі тепер здавалися йому менш тривожними та дивними і більш зрозумілими. Що з того, що якийсь дивний пес ішов за ними додому? Олівер просто налякався або був захоплений зненацька і знепритомнів від нарколепсії, від шоку.
— Що ж, піду приготую вам якісь харчі, поки ви не пішли, — мовила Мойра. — Варені яйця, щось таке. Вони вам знадобляться у дорозі.
Вони рушили до будинку. Мойра пішла щось прибрати, а тоді повернулася стривожена.
— Олівер зачинився у ванній, — повідомила вона.
Тінь не знав, що сказати.
— Знаєте, чого я хочу? — продовжила вона.
— Ні.
— Я хочу, щоб ви з ним поговорили. Хочу, щоб він відчинив двері. Хочу, щоб він заговорив зі мною. Я чую, що він там. Я чую його.
А тоді додала:
— Сподіваюсь, він не ріже себе знову.
Тінь пішов назад у коридор, став біля дверей ванни і гукнув Олівера.
— Ви чуєте мене? З вами все гаразд?
Тиша. Зсередини ні звуку.
Тінь поглянув на двері. Вони були зроблені з цільного дерева. Це був старий будинок, а їх тоді будували гарно, на віки. Коли Тінь ходив у ванну цього ранку, він помітив, що двері замикались на гачок. Він натиснув на дверну ручку, а тоді вгатив плечем у двері. Вони відчинилися під звук розколотого дерева.
У в’язниці він бачив, як помер чоловік, якого зарізали в безглуздій суперечці. Він згадав, як кров розтеклася навколо його тіла, яке лежало в дальньому кутку двору для прогулянок. Видовище було не з приємних, проте Тінь змусив себе подивитися і не відводити погляду. Здавалося, що відвернутися було б неповагою.
Олівер лежав голий на підлозі ванної. Його шкіра виглядала блідою, а груди і пах вкривало густе, темне волосся. В руках у нього було лезо від старезної бритви. Ним він порізав руки, груди вище сосків, внутрішню сторону стегон та член. Сліди крові були на тілі, на чорно-білому лінолеумі та на білій емалі ванної. Оліверові очі були круглі й широкі, як у птаха. Тінь зауважив, що погляд був спрямований прямо на нього, проте він сумнівався, що Олівер його бачить.
— Оллі? — почувся голос Мойри з коридору.
Тінь збагнув, що заступив прохід і завагався: він був невпевнений, чи їй слід було бачити те, що робилося на підлозі.
Тінь зняв з вішалки рожевий рушник і обгорнув ним Олівера. Це привернуло увагу низенького чоловіка. Він закліпав, так ніби бачив Олівера вперше, а тоді сказав:
— Пес. Це для пса. Його треба годувати, розумієте? Ми подружились.
Мойра мовила:
— Боже мій милостивий.
— Я викличу швидку допомогу.
— Будь ласка, не робіть цього, — сказала вона. — 3 ним все буде добре, якщо він залишиться зі мною вдома. Я не знаю, що… прошу вас.
Тінь підняв Оллі, сповитого рушником, переніс його до спальні, мов дитину, а тоді поклав на ліжко. Мойра йшла поруч. Вона взяла айпад, який лежав біля ліжка, і торкнулася екрана — заграла музика.
— Дихай, Оллі, — промовила вона. — Не забувай дихати. Все буде добре. З тобою все буде добре.
— Не те щоб я міг дихати, — сказав Олівер слабким голосом. — Ні. Проте я відчуваю своє серце. Відчуваю, як воно б’ється.
Мойра стисла його руку і сіла на ліжко, тож Тінь залишив їх наодинці.
Коли Мойра зайшла до кухні — рукави в неї були закасані, а руки пахли антисептиком, — Тінь сидів на дивані і читав путівник по тутешніх місцях для прогулянок.
— Як він?
Вона стенула плечима.
— Вам треба когось до нього викликати.
— Згодна.
Вона стояла посеред кухні і роззиралася довкола, наче не могла вирішити, в який бік повернутись.
— Вам… Цей, вам обов’язково йти сьогодні? Вас чекають якісь справи?
— Ніхто ніде на мене не чекає.
За якусь годину її обличчя зовсім змарніло.
— У попередні рази подібне тривало кілька днів, але потім все було добре. Депресія минає швидко. То я просто хотіла би поцікавитись, чи не могли б ви, ну, затриматися в нас? Я дзвонила сестрі, але вона зараз якраз переїжджає. А сама я не впораюсь. Справді не впораюсь. Не цього разу. Але я не проситиму залишитись, якщо на вас хтось чекає.