Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
Він спитав:
— А як ви познайомились?
Більшість пар спокійно сприймали таке питання.
Олівер відповів:
— У пабі. Так вийшло, що я приїздив сюди на відпочинок.
Мойра додала:
— Я зустрічалась з іншою людиною, коли познайомилась з Олівером. У нас зав’язався короткий палкий роман, а потім ми разом втекли від своїх колишніх. Для нас обох це було чимось неймовірним.
Тінь подумав, що вони не схожі на людей, котрі здатні отак втекти. Втім, люди — диваки. Він зрозумів, що має щось сказати.
— Я був одружений. Моя дружина загинула в автокатастрофі.
— Мені дуже шкода, — мовила Мойра.
— Нічого не вдієш, — відказав Тінь.
— Коли прийдемо додому, — сказала вона, — я зроблю всім по віскі-маку. Це коктейль з віскі, імбирного вина й окропу. А ще прийму гарячу ванну, а то не зчуюсь, як схоплю смертельну застуду.
Тінь уявив, як простягає руку й хапає, мов бейсбольний м’ячик, смертельну застуду, і здригнувся.
Дощ посилився, і раптовий спалах блискавки повернув навколишньому світові життя: кожен сірий камінь у стінах з сухої кладки, кожну травинку, кожну калюжу і кожне дерево яскраво освітило, але згодом вони поринули в ще дужчу пітьму, від чого у засліплених від темряви очах Тіні з’явились залишкові образи.
— Ви це бачили? — запитав Олівер. — Оце так чортівня.
Загоготів, а тоді вдарив грім, і Тінь дочекався поки він стихне, перш ніж говорити.
— Я нічого не бачив, — мовив він.
Спалахнула ще одна, менш яскрава блискавка, й Тіні здалося, ніби він помітив, як щось попереду майнуло у далеке поле.
— Ти про оте? — спитав Тінь.
— Це віслюк, — сказала Мойра. — Просто віслюк.
Олівер спинився і сказав:
— Дарма ми пішли додому пішки. Треба було викликати таксі. Ми припустилися помилки.
— Оллі, — звернулася до нього Мойра. — Тут вже недалеко. Та й це всього лиш дощ. Ти ж у нас не цукровий, любий.
Знов спалахнула блискавка — цього разу яскрава, мало не сліпуча. У полі нічого не було. Сама лише суцільна темрява. Тінь обернувся до Олівера, але низенький чоловік, який стояв позаду нього, кудись пропав, а його ліхтарик впав на землю. Тінь закліпав очима, сподіваючись, що так краще бачитиме у пітьмі. Олівер упав додолу і, скорчившись, лежав у мокрій траві на узбіччі.
— Оллі? — Мойра присіла біля нього, тримаючи в одній руці парасолю. Вона посвітила ліхтариком йому в обличчя, а тоді поглянула на Тінь.
— Не можна, щоб він просто тут лежав, — мовила вона збентежено й водночас спантеличено.
— Дощ ллє як з відра.
Тінь засунув у кишеню Оліверів ліхтарик, передав свою парасолю Мойрі і взяв Олівера на руки. Він виявився досить легким, та й Тінь був дужим чоловіком.
— Далеко йти?
— Ні, — відповіла вона. — Не дуже. Ми майже вдома.
Вони мовчки пройшли через церковне подвір’я край пасовиська і подалися до села. Тінь вже бачив світлячки вікон у будинках з сірого каменю, що обрамляли одну-єдину вулицю. Мойра звернула до будинку, який стояв оддалік од дороги, і Тінь пішов слідом за нею. Вона притримала йому двері.
Кухня була велика й тепла, а під стіною стояв диван, наполовину завалений журналами. Стеля в кухні була низька, тому Тіні доводилось нахиляти голову. Тінь зняв з Олівера плащ і кинув його додолу. На дерев’яній долівці почала збиратись калюжа. Він поклав чоловіка на диван.
Мойра набрала в чайник води.
— Будемо викликати швидку?
Вона заперечливо похитала головою.
— Це з ним не вперше? Він просто падає і втрачає свідомість?
Мойра заходилась знімати кружки з полички.
— Таке траплялось раніше. Але не часто. У нього нарколепсія, тому якщо щось його лякає, він може просто так упасти. Скоро він отямиться. І захоче чаю. Сьогодні обійдемось без віскі-маків — зараз йому цього не можна. Часом він буває трохи не в собі і не розуміє, де перебуває, а часом чудово орієнтується в тому, що відбувалось, поки він був непритомний. А ще він ненавидить, коли з цього здіймають бучу. Покладіть свій рюкзак біля печі.
Закипів чайник. Мойра налила окріп у заварник.
— Йому я зроблю чорний міцний чай. А сама, напевно, вип’ю ромашки, бо інакше не засну. Треба заспокоїти нерви. А ви що будете?
— Я теж буду чай, чого там — сказав Тінь.
Вчора він пройшов більше двадцяти миль, тож заснути буде неважко. Його дивувала Мойра. Вона виглядала зовсім спокійною, незважаючи на те, що сталося з її партнером, втім, можливо, Мойра просто намагалась приховати свою слабкість від незнайомця. Це викликало повагу, хоч і видавалося чудним. Англійці — дивні люди. Проте він розумів, як це, коли з чогось «здіймають бучу». Цілком розумів.