Дівчинка з Землі

Їй було так затишно в обіймах Громозеки, і вона зовсім не відчувала ніг.

— Бо як тільки ви з Рррр пішли в минуле, я розбудив увесь табір, — пояснив Громозека.

— Щоб за нами гнатися?

— Аж ніяк. Я ж знав, що ти вночі спробуєш сама втекти в минуле. І ти знаєш моє до цього ставлення. Я не заважав тобі.

— Ти тоді не спав?

— Я ж велів тобі не забути светра.

— А я так старалася не шуміти! — сказала Аліса.

— Я зробив усе, що міг. Я пояснив тобі, як діє балончик із вакциною, примусив тебе зробити всі уколи. І попросив Рррр вирушити в минуле разом з тобою. Саму я тебе відправляти не хотів.

— Так ти, кошеня, — обернулася Аліса до свого супутника, — теж заздалегідь знав, що я втечу?

— Знав, — відповів маленький археолог. — І, крім мене, не було кому тебе супроводжувати. Адже я найменшенький. І хвоста я заготував заздалегідь. І я ж тобі став у пригоді?

— Авжеж. Знаєш, Громозеко, він звільнив, коли мене піймали.

— Так? Ну й чудово. Потім усе розкажеш. А ми дуже хвилювалися. Ми думали, що, коли тебе піймають, доведеться посилати в минуле рятувальну партію.

— А все ж чому ми на кораблі? — спитала Аліса.

— Бо як тільки ви пішли в минуле, я наказав про всяк випадок згортати табір і часовий центр. Ми ж не знали, що відбудеться тут за сто років. Раптом на місці наметів виросте нове місто? Або штучне море?

— От де вже була робітка! — сказав Річард. — Ми за шість годин згорнули весь табір, розібрали станцію і повантажили камеру часу на останній корабель. І стали чекати.

— І дочекалися? — спитала Аліса. — Можна, я погляну?

Громозека підніс її до ілюмінатора.

Корабель уже піднявся досить високо, і Колеїда займала половину неба. І все обличчя планети було залите плямами світла — це горіли вогні її міст і заводів.

— Все сталося в другій половині дня, — мовив Громозека. — Ми стояли біля ілюмінаторів і дивилися. Ми ж знали, о котрій прилітає космічний корабель. Ми стояли і лічили хвилини. Адже ми не дуже вірили, що тобі пощастить пробратися до корабля…

— І тут, — перебив його Річард, — ми побачили, як в одну мить поля зазеленіли.

— І високі будинки виросли на місці старого міста, — сказав Петров.

— І над нами пролетів птах, — додав Громозека.

— І ми зрозуміли, що Аліса вбила космічну чуму.

— А як же вас не помітили? — спитав Рррр.

— Наш корабель був схований у землю і вкритий зверху маскувальною сіткою. Нам поталанило — це поле було не забудоване. Зате тепер, коли ми злетіли, вони нас напевно помітили.

Цієї миті в динаміку пролунав голос:

— Говорить капітан корабля. Щойно з нами вийшли на зв’язок зовнішні супутники планети Колеїда. Нас запитують, що ми за корабель, куди летимо, чому не попередили про свій політ диспетчера.

— Відповідайте їм, що ми гримаємо курс до їхнього чергового супутника, — сказав Громозека. — Нехай чекають. Ми їм усе розпо вімо.