Гаррі Поттер і напівкровний принц

Атмосфера в кімнаті відчутно змінилася. Усі перевели погляди зі Скрімджера на Гаррі. Нікого не переконало Скрімджерове вдавання, ніби він не знає, як Гаррі звати. Неприродно було й те, що міністр обрав для супроводу саме його, хоч у Джіні, Флер і Джорджа тарілки теж спорожніли.

— Добре, — пролунав у тиші голос Гаррі.

Він теж не повірив: попри Скрімджерові запевнення, що вони випадково опинилися поблизу, а Персі забажав побачитися з рідними, справжньою причиною їхнього візиту могло бути Скрімджерове бажання поговорити з Гаррі віч-на-віч.

— Усе нормально, — неголосно сказав він, минаючи Люпина, який теж підвівся. — Нормально, — наголосив, бо містер Візлі уже роззявив було рота, щоб заперечувати.

— Чудово! — зрадів Скрімджер, відступаючи трохи вбік, щоб Гаррі перший вийшов з дверей. — Ми тільки обійдемо садочок, а тоді й відбудемо разом з Персі. Святкуйте далі!

Гаррі йшов через двір у зарослий, засніжений сад, а Скрімджер накульгував поруч. Гаррі знав, що той колись очолював службу аврорів; міцний, увесь у бойових шрамах, він був цілковитою протилежністю огрядному Фаджеві в його котелку.

— Гарно тут, — Скрімджер зупинився біля тиночка й подивився на засніжений газон та нечіткі обриси рослин. — Гарно.

Гаррі не відповів. Він відчував, що Скрімджер його розглядає.

— Я вже давно хотів з тобою зустрітися, — сказав нарешті Скрімджер. — Ти це знав?

— Ні, — чесно зізнався Гаррі.

— О так, дуже давно. Але Дамблдор занадто тебе оберігає, — додав Скрімджер. — Природно, цілком природно, після всього, що ти пережив… особливо після того, що було в міністерстві…

Він зачекав, чи не скаже щось Гаррі, але той і далі мовчав, тож міністр продовжив:

— Я шукав можливості поговорити з тобою з першого дня на цій посаді, але Дамблдор… цілком зрозуміло, як я вже зазначив… дуже опирався.

Гаррі й далі мовчав, очікуючи.

— А які ходили чутки! — похитав головою Скрімджер. — Зрозуміло, ми з тобою знаємо, як перекручують усі ці історії… усі ці шепоти про пророцтво… про те, що ти «Обранець»…

«Оце вже ближче, — подумав Гаррі, — до справжньої причини Скрімджерових відвідин».

— …я припускаю, що Дамблдор обговорював це з тобою?

Гаррі замислився, що краще — збрехати чи ні. Дивився на крихітні сліди гномиків по клумбах і на розкиданий сніг там, де Фред упіймав гнома, який зараз у балетній пачці стримів на вершечку різдвяної ялинки. Врешті вирішив сказати правду… принаймні частину правди.

— Так, ми про це говорили.

— Говорили, говорили… — повторив Скрімджер. Гаррі краєм ока помітив, що Скрімджер нишком за ним стежить, тому прикинувся, ніби його дуже зацікавив ще один гномик, який вистромив голову з-під замерзлого рододендрона. — І що ж тобі, Гаррі, сказав Дамблдор?